Історична свідомість в добу Київської Русі ІХ-ХІІІ ст.
Зародження початкових історичних знань є одним з елементів наявності культури. Як правило, відомості про минуле зберігалися в суспільній свідомості й передавалися із вуст в уста з покоління в покоління. Рештки таких уявлень про минуле Давньої" Русі до сих пір можна простежити в історичному фольклорі: пісні, легенди, перекази, билини тощо. Звичайно, в цілому покладатися на ці твори давньоруського епосу, як на історичні джерела, неможливо. Однак і нехтувати ними не можна. Вони представляють собою перші примітивні спроби передати інформацію про минуле, підкреслити героГчну роль деяких особистостей, патріотизм. У більшості випадків вони містять у собі елементи казковості, ідеалізації давнини, зміщення історичних реалій. Билинний Ілля Муромець без будь-яких негараздів визнається "удалим казаком", який служить князю Володимиру Красне Сонечко, б'ється з татарами і перемагає їх. Серед інших ворогів руського народу фігурують Змій Горинич, Соловій Розбійник та ін. Сам князь Володимир, найпопулярніший князь давньоруських билин, також далекий від історичної дійсності. Як правило, вся його діяльність зводиться до проведення званих пирів, на яких пиру^ть богатирі, що цілком відповідає народним уявленням про ідеального і гарного правителя*.
Людська пам'ять є ненадійним фіксатором подій минулого. Щось забувається, щось подається у викривленому вигляді. З кожним поколінням, яке віддаляється у часі від дійсних подій і не було їх свідком, ступінь викривлення все більше зростає. Уявлення про віддалене минуле стає все більш розмитим. Отже, народний епос подавав ідеалізовані та гіперболізовані картини історичної реальності, які майже нічого не мали спільного з дійсним минулим. Єдиним засобом від спотворення історичної правди протягом столггь, збереження її від забуття була фіксація інформації на папері. Виникнення історичного письменства пов'язано зі створенням держави. Розповсюдження християн-ства у ІХ-Х ст. зумовило процес піднесення давньоруської культури на вищий щабель розвитку. Під впливом візантійських та болгарських християнських традицій, а також на підставі власних культурних надбань виникає література Київської Русі. Історичне письменство починає відігравати важливу державну роль. Воно є набором історичних фактів, що показують розвиток країни, стосунки з сусідніми державами крізь панораму століть, тобто певною мірою відіграють для панівної еліти функцію підручника з історії. Одночасно з цим, підкреслюється роль християнської церкви у суспільстві, яка стала міцною опорою князівської влади. Вихід Київської Русі на міжнародну політичну арену зумовлював створення державної ідеології', що базувала-ся б на історичних традиціях.
2.2. Феномен та специфіка давньоруського літописання
Зародження літописання в Київсь-кій Русі припадає на X ст., саме з цього моменту можна стверджува-ти про виникнення давньоруського письменства. Християнізація Русі за візантійським зразком призвела до запозичення багатьох візан-тійських культурних традицій і кано-нів, зокрема й у літературі. Великий вплив на формування давньо-руського письменства створили ви-хідці з балканських слов'янських країн, які на той момент вже були схрещенні в православну віру й мали літературу на своїй мові. Вплив македонсько-болгарського діалекту слов'янської мови дуже помітний у книжній мозі Київської Русі і відчувався у літературі
аж до XVIII ст.
Основними центрами літописання стають монастирі, які крім суто релігійних функцій відігравали ще й культурні. Вони були своєрід-
ними інтелектуальними осередками, книгосховищами, підприєм- ствами з виробництва рукописної літератури, виховними та освітніми закладами. Не випадково найбільш відомими літописцями Київської Русі були саме ченці. Домінування священнослужителів у літературі зумовлювало велике акцентування ролі православної церкви в житті держави. Захист християнської віри і боротьба з язичницькими пережитками яскраво відбиті на сторінках літописів. Відношення Нестор-літописець.Узагальнений образ давньоруського літописця князя до церкви відбивалося й на відображенні цього князя у літо- писах, Князь, що локровительству аав церкві зображувався благочестивим, добрим, мудрим правителем, і навпаки - той, хто не дбав про захист віри, порушував її заповіді змальовувався злим, поганим, нездарним володарем. Особливістю цього періоду є відсутність напівтонів у зображенні літописних персонажів. Герої літописів або повністю позитивні, або повністю негативні. Це призводило до шаблон- ного повторення характеристик князів, що були дуже далекими від реальних портретів особистостей.
Праця літописця була дуже кропіткою і затягувалася, зазвичай, не на один десяток років. Кожна літера літопису ви-мальовувалася, заглавні - прикрашалися малюнками і візерун-ками, що сповільнювало роботу літописця. Результати праці літописців до нас дійшли у формі літописних заодів. Звід представляв собою поєднання декількох літописів у хроноло-гічному порядку від найдавнішого до більш нового. Як правило, у своєму творі літописець переписував попередній твір, переходив до наступного і так далі, інколи додаючи від себе редакторські вставки. Попередні літописні твори, які використовували літописці пізнішого часу, прийнято називати протографами. Виділення певних шарів у літописних зводах дозволяє нам датувати приблизний час виникнення цих частин*.
Виклад подій вівся по роках ("по літах" - звідси, "літопис"). На початку опису події літописець зазначав: "В літо 6496 від створення світу..." (тобто в 988 р.). Отже, головною характерною рисою літописів була хронотопність викладу подій. Разом з тим, лише фіксація подій не дозволяла привносити в літописи чіткого елементу суб'єктивізму. Присутність літописця у його творі майже не відчувається. Лише
