Лихоліття Польської окупації на Західній Україні принесли свої відпечатки українського населення: Якщо ти був українцем то нема нікуди влаштуватись на яку небудь добру поплатну роботу, чи зв’язану із загально державним значінням, тобто на таких простих роботах як на колії кондуктором вагона, або навіть сильським листоношою хотіли або навіть вимагали щоби ти був римо католиком. У нашому сусідньому селі був такий чоловік: він був сам бідний мав багато дітей і був інвалідом першої світової війни, одержував як на нинішній час кожного місяця пенсію. Тодішніми грошима стодесять злотих-то є на нині добру корову, щомісячно: але сам був легкий на спиртне а жінка з тими семи діточками жили майже голодні, а хатина в них була така як у Григорія Шевченка що не було не тільки де жити а й де переспати: діти спали на землі на соломі і не було чим укритися ні що під себе постелити.

Тай одного разу покликали того Василя у повітове староство тай як звичайно йому запропонували як уже він опісля розказував слухайте Пани Василю. Ви живете як ми знаємо дуже і навіть дуже бідно, якщо ви би добре подумали тай переписалибся на поляка то ми Вам у Ваших усіх бідах допомоглиб. Вам дали б добру поплатну працю а також ваших старших дітей післалиби у безплатні наші Польські школи щоби Вони могли здобути яку небудь освіту, а як що-небудь з ваших дітей окажеться здібним то ми віддамо у Бернську гімназію, щоби вони дістали нам Державний і національно Польський напрям у якому у майбутньому змогли би пропагувати всіх мало Поляків щоби вони також пішли по їхньому прикладу. Тай вислухавши цю настанову наш Василь прийшовши до дому тай тяжко задумався навіть і з горя чарку як він говорив не випив. Прийшовши до своєї убогої хатини сказав своїй безталанній жінці: Юстино! Я хочу із Тобою про щось дуже важливе поговорити? а про що? Запитала Юстина, а наші нащадки уже сплять? Та вже майже голодними полягали де хто тай заснули, а я ото також голодна тай незнаю що робити, оглянула своїх ангеляток а вони аж губки сосуть такі голодні а зїсти нема нічого: все дожидають тата що принесе з міста пахучого хлібця. Тай так чекали тай заснули: тому що тільки ти й зїла що їм упало, бо не змогла дивитися на них що вони мають тата який у місяць має корову тай ту цілковито там же у місті проживає, а я тут не зряча тупа нерозумна тай обложена діточками які ходять на пів голі тай зовсім голодні сижу тай чекаю колито мій Василь таки поверне досвойого гнізда тай до своїх пташеняток, а вони так чекають; старшенький Іванко якось мені тай каже мамо! Я піду на фільварку до пана тай там буду просити щоби пан взяв взяв мене на яку небудь робту щоби хоч на хліб для нас заробити: бо бачиш що тато як візьме пенсію то приходить аж тоді коли чисто усю проп’є, або або такі як він у п’яного закрадуть, а додому то хліба що принесе якусь черству хлібину що хтось такий що має досить тай нехоче сам у сміття викидати вже черствий хліб дає його таким як наш тато щоби вони виносили на смітник! А вони якщо він не зацвілий то беруть у торбину тай несуть додому. А ми думаємо що то такий сухий хлібець у тому місті. А то тато як уже пропив усі гроші за які щомісячно можна купити добру корову чито добрих харчів на пару місяців для нашої цілої сімї; тай не тільки харчів а хоч яких хоч поганеньких одежинок щоби щоби ми не ходили майже голими. І так пішов наш ще не дорослий Іванко до Пана проситись на яку небть роботу, а Пан питає?а чий ти хлопче? а я й кажу, а хиба Ви незнаєти Василя Куту! так йому по вуличному казали? О знаю знаю сказав Пан малому Іванкови: так чого ти Іванку хотів? О мій Паночку любий каже Іванко. Я хочу Вашої ясності якоїсь роботи! бо мої сестрички та братчики й мама з голоду пухнуть сказав наскрізь слизи Іванко; поглянув на него пан тай каже слухай хлопче якщо ти хочеш щоби ти допомагав своїй мамі та меншим сестрам і браттям то я тебе візьму щоби ти годував моїх кроликів тому що вуйко Павло який доглядав та годував уже не змагає а ти молодий допомігби йому. Йди до стайні і запитай Вуйка Павла що доглядає кролів, і скажи щоби він прийшов але вже разом із тобою до Пана.

Побіг наш Іванко до панської стайні а вуйко Павло як раз йде на зустріч? Іванко глянув тай і подумав цеж напевно вуйко Павло? Це Ви вуйко Павло що доглядає кроликів у Панському дворі? Я! відповів старий вже похилий чоловяга, а що тобі потрібно хлопче? запитав старий. Вуячку вельможний наш