УПА. Не зважаючи на великі втрати (15 тис.), більшовикам так і не вдалось ліквідувати УПА. З метою показу західному світу, що УПА існує як реальна сила, а також для підтримки українського населення, що жило за кордоном, здійснюються великі рейди. У 1944 р. рейди відділів УПА із Засяння, на Підляшшя і Пряшівщину. У 1947 р. прорив УПА на захід через Чехословаччину до Німеччини і Австрії. Влітку 1948 р. новин рейд по Че-хословаччині до Німеччини і Австрії. Не зважаючи на велику перевагу військових сил трьох держав, СРСР, Польщі і Чехії, що зібрались для ліквідації УПА, не зважаючи на добре озброєння радянських, польських і чесько-словацьких комуністів, рейдуючі частини, хоч і з великими втратами, пройшли з боєм 1500 км і добились до місць свого призначення, викликаючи подив у всьому світі. Про рейд і появу озброєних відділів УПА в Німеччині та Австрії заговорили агенства і радіо, почали їх коментувати в світовій пресі.
У другій половині 1946 р., в першій половині 1947 р. почалась велика реорганізація УПА, у зв'язку з переходом на збройне підпілля. Була розроблена тактика дій з врахуванням важких втрат, що зазнали повстанці в ході боїв з МГБ та частинами Червоної Армії та важких умов. В 1948—1949 роках за наказом генерала-лейтенанта М. К. Ковальчука було кинуто 4 дивізії МГБ у Карпати, щоб остаточно знищити УПА й підпілля, але своєї мети вони так і не досягли. Хоча в звітах, які були передані в Москву, подавалися дані про ліквідацію. За три роки (з 1947 по 1949) підпілля провело 3190 різних акцій. Було знищено понад 3 тисячі воєнних, державних, партійних чинів, енкаведистів. Але, щоб бути об'єктивними потрібно визнати і те, що в ході збройних акцій, які здійснювали українські повстанці і, зокрема, їх каральні відомства — боївки служби безпеки — загинуло чимало мирних жителів. Проте ця кількість загиблих не йде в ніяке порівняння із тими величезними втратами, які поніс український народ від червоного більшовицького терору в цей же період 40-х років. У 1950 році українські повстанці, знаходячись в підпіллі, продовжують вести боротьбу проти сталінського тоталітарного режиму, хоча несуть нові відчутні втрати. Найбільшою для УПА й підпілля була смерть у бою генерала Романа Шухевича, що мала місце у Білогорщі біля Львова 5 березня 1950 р. На переломі 1950— 1951 p.p. на придушення влади знову кинено свіжі сили>-дивізії МГБ, МВД в Карпати для ліквідації тих «решток», про які постійно говорила більшовицька пропаганда.
Одночасно МГБ і МВД організували провокативні «парашутні загони ОУН», що появлялися в різних околицях і дуже часто зводили навіть цілі «бої» з «чер-вонопогонниками». Ці «парашутні загони» були зодягнуті в американські однострої, з тризубами на пілотках. Вони нападали на селянські хати, грабували селян, вбивали їх за буцімто співпрацю з «Совєтами». Такі «парашутні загони» діяли в Житомирській, Тернопільській, Ровенській, Івано-Франківській, Львівській областях. Метою провокацій було дезінформувати українське населення, викликати негативну реакцію до УПА, показати повстанців як людей здеморалізованих і справжніх вбивць.
З цією метою проникали вони в повстанські загони, чинили масові звірства, не гребували ніким. Так Сорока в 1948 році убив за наказом представника МГБ з Києва начальника НКВД Рогатинського району капітана Аносова, щоб заслужити довір'я підпільників. Провокатив-них дій було чимало.
У таких важких умовах окремі відділи УПА й підпілля вели боротьбу впродовж 1952 і до 1953 років. Є дані, що в 1956 році були ліквідовані останні вогнища збройного підпілля в Заболотівському районі та в с. Манява Богородчанського району Івано-Франківської області, на Волині.
Підсумовуючи складний і драматичний шлях УПА, слід визнати, що вона була єдиною реальною бойовою силою, яка вела збройну боротьбу проти гітлерівського і сталінського тоталітарних режимів за незалежність
України. Про що несправедливо замовчували донедавна радянські історики. У той час, коли на Заході видано вже 18 томів «Літопису УПА» (5000 сторінок друку), в Україні почались лише поодинокі спроби висвітлити цю проблему.
У радянській історіографії часто пишуть про співпрацю Організації Українських Націоналістів та Української Повстанської Армії з нацистами. Дослідження архівних документів (конкретні і точні звіти різних по-ліційних органів СБ і СП), які вже опубліковані в книжці відомого історика, професора Українського вільного університету, викладача Паризького університету В. Косака «Націонал-соціалістська Німеччина і Україна» підтверджують, що за винятком окремих осіб, зокрема Українського Центрального комітету у Кракові, жодна українська організація не співпрацювала з німцями. Всі німецькі документи свідчать, що ОУН. Бандєри і УПА активно боролись з фашистами. Достаньо згадати про один факт. Це наказ гестапо і СД від 25 листопада 1941' p., згідно з яким треба було арештовувати всіх вояків ОУН Бендери, допитувати й «потайки ліквідовувати як грабіжників». Названий документ включений до доказового матеріалу на процесі проти нацистських злочинців у Нюнберзі за номером 014-СССР.
Міфи, що були створені про ОУН і УПА, треба роз-
Від вересня 1939 р. до червня 1991 р. наш край знаходився в складі Радянської України. З приходом більшовиків на землі Станіславської області всі прояви українського національного питання, яке нуртувало в умовах польської окупації, завмерли. З відомих політичних організацій діяла лише ОУН, та й то в підпіллі. 21 червня 1941 р. в Станіславі відбулася нарада членів ОУН, в якій взяло участь 8 чол. На ній розглянуто питання про перебрання влади в Станіславові після відходу Червоної Армії внаслідок наступу німців. Що