А наступного ранку, о 6 год. в Калуші був обстріляний ворожими літаками пасажирський потяг Станіславів—Стрий, було поранено 4 чоловіки, вбито 1. НКВД продовжував арешти. Для заповнення вже приготовлених списків брали на вулицях міста кого попало. Всі арештовані розстрілювалися в тюрмі вистрілом в потилицю.

Українці перебрали владу в місті при допомозі народної міліції, яка була організована з добровольців. Зразу було видано й опубліковано відозву про проголошення української влади в місті і області. ОУН звернулася до населення з проханням здати всю зброю, яка була на руках. Зброю почали здавати всі, навіть поляки, яких в місті та області було чимало.

На початок липня 1941 р. територія області була окупована. Через 2 дні після відходу Радянської Армії, до Станіславова ввійшло мадярське військо, яке в справи української управи не вмішувалося. Завдяки старанням і домаганням членів української управи, зокрема інженера Сем'янчука зберігався відносний спокій. Коли надійшло повідомлення про те, що в районі Опришківців появилися більшовицькі партизани, мадярські командири відмовилися перевірити правдивість слуху. Загін української поліції під проводом Івана Са-мокішина (помер в 1968 р. в Філадельтії США) перевірив чутки. Ніяких партизанів не виявили, а виявили групу дезертирів, які відставали від Червоної Армії і втекли в ліс.

ЗО червня 1941 р. в Львові відновилася українська державність. На площі міста між українською і польською катедрами відбулося святочне зібрання народу не честь цієї події. Службу Божу відправив єпископ Ста-

віяти. А розвіяти їх можна тільки за допомогою документів. А сьогодні, коли Україна, реально здійснюючи поступ по шляху незалежності, створює свої національні збройні сили, нам необхідно підкреслювати учням, що вони формуються не на голому грунті, а, враховуючи історичні традиції збройних сил Української Повстанської Армії, 50-річчя створення якої відзначатимемо в цьому році.

ЛІТЕРАТУРА

Історія міст і сіл УРСР. Івано-Франківська область. К., 1971, с. 34.

О. С у б т е л ь н и й. Нарис історії України. Л., 1991 р. М. Лебедь. «УПА». Л., 1991.

Історія УПА. Л., 1991.

П. Мірчук. «Історія Української Повстанської Армії» 1942—1952 p.p. Л., 1991.

Газета < За незалежність». УПА і фашизм. 27.X. 1990р.

Газета «Літературна Україна». З.Х.1991.

«Старожитності» ч. 5. 1991. Українська Армія була.

Газета «Літературна Україна». 23.1.1992.

Газета «За незалежність» 1. II. 1992. Слово правд» про УПА.

Ярослав ТРЕФ'ЯК, завідуючий кабінетом історії ОІУВ.

-НІМЕЦЬКОЇ ВІЙНИ (1941—1944 p.p.)

ніславський кир Григорій, а заяву про відновлення української державності зробив інженер Сам'янчук.

Краян охопив ентузіазм, радість, захоплення перспективою відродження української держави.

Але український народ зазнав несподіваного удару з боку «цивілізованого германського народу». Населення області відразу розчарувалося «освободителями» від московської неволі. В краю запроваджується офіційна влада, а за нею арешти, тюрми, примусові вивози до Німеччини на роботу. Галичина гітлерівцями була включена до Генеральної губернії Польщі під владою генерал-губернатора Франка.

Слід зауважити відразу, що нова окупаційна влада в Галичині значно відрізнялася від попередньої—радянської. Якщо на іншій окупованій території України всякі прояви до національного життя німцями присікалися, то в Галичині вони дали дозвіл на відкриття шкіл, інших навчальних закладів з метою забезпечення Рейху технічною інтелігенцією і спеціалістами, не завмерло в часи окупації культурне життя: проводилися спортивні змагання, концерти художньої самодіяльності тощо. Проте, наша область, як і вся Україна в роки, війни опинилася між молотом і ковадлом, між Берліном і Москвою, що рівною мірою трактували її як колоніальний об'єкт.

В червні-липні 1941 р. в Станіславській окрузі існувала мадярська управа, на початку серпня управу краєм перейняли німці. Українська молодь, захоплена ідеєю творення української держави в краю, нетерпеливо чекала заклику до боротьби. В листопаді 1941 р. німецька влада оголосила набір до армії. Кілька тисяч юнаків прибули до Станіславова, але розчаровані поїхали з нічим. Краєм ширилися чутки, що скоро буде І формуватися українське військо і що навіть в Берліні і пошито 200 тисяч одностроїв для українського війська. | Але то були лише чутки. І

Мирослав Прокоп, аналізуючи протинацистське під- і пілля на терені України в 1942—1944 p.p. визнає три f етапи:

літо, 1941 — осінь 1942. Змістом цього періоду буж» розширення підпілля по всій території України;

пізня осінь 1942 р, — осінь 1943 р. — перехід на збройні методи боротьби з німцями;

осінь 1942 р. (літо 1944 р.). В цей період головні зусилля були спрямовані на те, щоб в умовах розвалу і поразки Німеччини запобігти новій більшовицькій окупації.

Поскільки 'на першому і другому етапах протинацистське підпілля в області пов'язане з ОУН слід хоч би схематично показати діяльність нашого краянина, уродженця села Дзвиняча Богородчанського району, члена головного (центрального) Проводу ОУН-Б Михайла

Дмитровича Степаняка. Народився він в 1905 р в простій селянській родині, закінчив Станіславську гімназію старокласичного типу з перевагою старогрецької і латинської мов, здобув диплом магістра права в Львівському університеті, де поринув у вир політичного студентського життя. Працював адвокатом на Тернопільщині, захищаючи збідніле і зубожіле галицьке селянство від повного розорення і грошової кабали. Членом ОУН став влітку 1941