Як член головного Проводу ОУН Степаняк займав такі позиції:—

в економіці — за націоналізацію виробництва;—

в політичній галузі — відмова від націоналістичне- * шовіністичної концепції по відношенню до,національних меншин, заперечення донцовського лозунгу «Україна' понад усе», «Україна для українців»;—

не вступати з німцями в переговори на предмет допомоги в збройній боротьбі з «советами)) на Сході. Михайло Степаняк, виступаючи на 1-й конференції ОУН (вересень, 1941 p.), друга конференція ОУН (1942 р.) з доповідями про політичне становище, відстоював думку про необхідність створення єдиного фронту боротьби з загарбниками, підготовки антині-мецького повстання. Цей задум про повстання втілений в життя не був, бо з осені 1942 р. вже формують відділи УПА. Степаняк особисто вів роботу проти фому-вання так званого Українського Визвольного війська, а пізніше формуванню 100 тис. дивізії «Галичина» (набрано було набагато менше). '

Протягом 1943—1944 p.p. ідейно розійшовся з керівництвом ОУН своїм неоднозначним ставленням до Радянської влади на Україні після вигнання німців та самого факту існування УПА. В 1944 р. був заарештований радянськими органами і засуджений в 1947 р. до смертної кари, яка була замінена 25 роками в'язниці і 5 років висилки. 16 років провів в мордовських концтаборах на волю вийшов в 1961 p., проживши в Бого-родчанах до 1967 р. Похований в рідному Дзвинячі.

Поразка під Сталїнградом, відступ німецької армії не змогли не вплинути на поведінку окупаційних військ в Станіславівській окрузі.

До Станіслава в березні 1943 р. дійшов слух про формування українського військового з'єднання). 19 квітня 1943. р. один із членів Українського Комітету приніс зі Львова вістку про творення дивізії «Галичина». Наступного дня в будинку Української Окружної управи міста відбувся збір колишніх українських військовиків за участю 70 чоловік. Голова УОК професор Микола Лепкий (помер в Австрії 1945 р.) повідомив, що в Львові, на спеціальній конференції шеф уряду дистрикту Галичина д-р Отто Бауер устами великого фюрера дав згоду на формування української дивізії в складі від 25 до 50 тисХ.ч чоловік на добровільній основі. Дивізія повинна бути моторизованою і кінною. В Львові створено військову раду на чолі з головою Українського Центрального Комітету професором Володимиром Кубійовичем.

9 травня 1943 р. о 10.00 в міському театрі ім. І, Франка розпочалася велика маніфестація з приводу творец-ня дивізії.

Чим пояснити такі пошуки наших краян до творення цього німецько-українського формування?

Зазначимо одразу, що ОУН-Б була проти формування української дивізії. ОУН-М підтримала її фрр-мування. Члени УУК і ветерани бачили в дивізії відродження славних традицій і героїчних домагань та,о-рення держави українськими січовими стрільцями. Ініціатива в формуванні дивізії належала німцям. Мирослав Прокоп писав: «не на часі прив'язувати українську справу до німецького воза, котрий вже по по-. хилій котиться в прірву».

Які ж цілі переслідували українські хлопці, йдучи до дивізії номер 55, яка'входила до 13 німецького корпусу і проти якої воювало три радянські армії. Абсолютною вигадкою є те, що німці використо-

вували дивізію для акцій проти місцевого населення. Дивізія «Галичина» ніколи до вибраних,. елітних військ СС не належала. В системі СС було ще ЗО іноземних дивізій, в т. ч. 2 російські — 29 і 30-а.

Про причини вербування української молоді до дивізії Микола Лебідь в книзі спогадів пише: «...при допомозі шантажу, застрашування, пропаганді формувалася дивізія Українці керувалися українською ідеєю, забувши, що дивізію організовують німці». В 1943 р. зібрали 20 тисяч добровольців.

Отже не любов до Рейху, а надія відродити українські збройні сили і українську державу. Сталося так як сталося, бо історія не знає умовного способу, не дає відповіді на запитання, що було, б, якби...

ОУН-Б в 1943 р. видала спеціальну відозву до українського населення з приводу утворення дивізії, в якій говорилося: «Український народ не хоче і не буде своєю кров ю рятувати Німеччину. Український народ змагає до власної держави і тільки за неї стане до вирішального бою».

А тим часом на Станіславщині тривав набір до дивізії. Слід зауважити, що гестапо, щоб прискорити набір, вербувало серед місцевого населення своїх агітаторів. 'Ясна річ, що гестапівська пропаганда не могла переконати особливо тих людей, які вже на 1943 р. практично вели збройну боротьбу з німцями. Але в складних умовах багато наших краян були просто залякані. Ось уривок з наради Українського Допомового Комітету в Снятині 23 квітня 1943 р. З промови агента гестапо: «Ви мусите піти до роботи в Німеччину, хоч би там гинули тисячами. Знаю про те, що німці в деяких місцевостях поводяться, погано, але якби я був німцем, то поводився б ще гірше... (Ось так, ні більше ні менше). Та ти хлоп паршивий, вошивий, від тебе так смердить гноєм, що аж гидко стояти. Ти не вичистиш собі ніколи чоботи, з твоїх чобіт волочаться віхті, і ти хочеш щоб такий культурний народ тебе поважав?» На цих зборах були присутні 500 чоловік. Вони прийняли рішення — негайно порвати всі зв'язки з бандерівцями, служити німцям.

А ось інший документ. З листівки ОУН «За що нам боротися», де викладено