Місце української мови в навчальних планах і програмах для народних та середніх шкіл краю
Українська мова як навчальна дисципліна пройшла складний шлях свого становлення й розвитку. З часу відкриття перших німецьких гімназій у Галичині вона була вільним предметом, який вивчали українські гімназисти німецьких шкіл. Пізніше її перевели в розряд відносно обов’язкових, а вже з 1850р. – обов’язкових дисциплін для гімназій Східної Галичини.
У 1867р. прийнято закон “Про мови викладення в школах Галичини”. Українська мова знову стає відносно обов’язковою дисципліною, над підняттям її статусу працює галицьке вчительство, члени педагогічних та інших товариств. На необхідності вдосконалення навчальних планів, розробки програм з української мови наголошується в численних виступах, нарадах, засіданнях. Так, педагогічна секція комісії з проведення “анкети” (опитування) в резолюції серед іншого, зазначила: а) взяти під контроль навчальні плани для початкових шкіл; б) з директорами вчительських семінарій обговорити організацію навчального процесу та навчальні плани для гімназій Розправы школьной анкеты // Школьна часопись. – 1880. – Р.І. – Ч.6. – С,43-45. – С.45.
Керуючись рішенням Міністерства віросповідань і просвіти від 13 січня 1893 р. ч. 489, Краєва шкільна рада своїм розпорядженням від 7 березня 1893 р. ч. 1741 затвердила нові навчальні плани для народних шкіл (Розпорядженє ц.к. краєвої Ради шкільної в справі введення нових плянів науки для шкіл народних з дня 7. марта 1893, ч. 1741 // Учитель. – 1893. – Ч.7. – с. 101-104), що вступили в дію 1 вересня цього ж року. Відповідно до прийнятих планів відбулися зміни в організації шкіл, визначенні завдань, а в окремих випадках і методів навчання, закріплені розпорядженнями Краєвої шкільної ради. Однією з найважливіших змін стало введення в однокласових школах навчання в дві зміни (“науки подільної”), викликане нестачею вчителів. Крім цього, існуючий термін “відділ” в школах нижчого типу замінено терміном “ступінь”: 1 рік навчання є відповідно першим ступенем є відповідно першим ступенем, другий рік навчання – другим, третій і четвертий рік навчання – утворює третій ступінь, а п’ятий і шостий рік навчання – четвертий ступінь. У школах вищого й нижчого типу введено один новий предмет: “Лучі читання механічного, пробиваючись крізь дощ каліграфії, утворили ясний лук веселки блестячий приманливим написом: читанє і писанє” (Миколаєвич Я. Про нові пляни научні... – с. 103). Про те особливе значення, що його надавали новому предмету, свідчить , зокрема, внесення в навчальні плани читання й письма зразу ж після предмету “Релігія”. На другому ступені навчання в однокласових школах для читання відводилося три півгодинних заняття в тиждень, а на третьому й четвертому ступенях – два півгодинних заняття в тиждень. Стільки ж часу відводилося на писання, яке вважали “тихим заняттям”. Упродовж відведеного часу, згідно нових навчальних планів, на двох нижчих ступенях діти повинні читати “курсорично” (без зупинювання читання питаннями чи поясненнями – М.Т.) опрацьовані тексти чи легші неопрацьовані, а на четвертому ступені навчання, крім текстів з читанок, учні повинні читати статті з газет, урядові листи й відозви з метою вироблення плавного й виразного читання й розуміння змісту прочитаного. Таким чином, нові навчальні плани посилили увагу до читання.
На письмо відводилося достатньо часу, однак мало уваги приділялося коментуванню написаного, виробленню каліграфічних умінь та ін. Тому педагоги висловлюються за доцільність вважати письмо не лише “тихою”, але й “голосною наукою”: писати зразок букв чи речень на дошці, пояснювати написане, перевіряти зошити, звертати увагу на правильне написання дітьми букв тощо.
Новий план на 1 ступені відводив 4,5 год., а на вищих ступенях – по 0,5 год в тиждень на вивчення “бесіди вик ладової”, тобто вправляння в рідній мові, завданням якої було досягнення того, щоб учень розумів усне й писемне мовлення, правильно й грамотно висловлював усно й письмово свої думки (Миколаєвич Я. Про нові пляни научні... – с.104).
Українізація Львівської академічної гімназії, створення рідномовної термінології, перших українських підручників для шкіл усіх типів спричинилися до зміцнення статусу української мови як повноправної мови викладання в гімназії. Статус її ще більше утверджується після відкриття наступних рідномовних гімназій.
Хоча на практиці в гімназіях і вводиться українська мова викладання, проте для цього не було жодних державних документів, які регламентували б її вивчення. Тому вчителі користуються навчальними планами для вивчення німецької, польської мов, а професори гімназій складали свою програму, використовуючи конспекти власних університетських лекцій, користуючись існуючими на той час підручниками. Складені таким чином програми надсилали шкільній владі, за ними й проводилося вивчення рідної мови.
Ситуація змінилася, коли в 1889р. Крайова шкільна рада ухвалила й оголосила “Навчальний план польської мови для гімназій”, згідно з яким, метою вивчення польської мови було виробити правильність і впевненість у користуванні усною й писемною мовами, сформувати добрий смак на основі зразків прози й поезії План науки руской мовы въ гімназыяхъ // Учитель. – 1890. – Ч.7. – С.10.
За планом 1889р., вивчення мови поділялося на два ступені:
1) елементарний і 2) систематичний. Перший ступінь реалізувався в 1-2 класах і носив практичний характер. На цьому ступені учні знайомилися з найважливішими мовними законами. На другому ступені, тобто в 3-4 класах, учні розглядали винятки з вивчених ними граматичних правил, а також обґрунтовували різноманітні мовні явища.
Оскільки навчальних планів і програм з рідної мови на той час не було, то