Коментуючи думку Антоніни Куліш про виключно сімейну мотивацію розвідки, треба зважати на те, що вона негативно ставилася до радянської влади, більшовицької ідеології й намагалася відокремити М.Куліша у його кінцевих цілях від них. Куліш був особистістю рішучою до авантурності, військово компетентною, винахідливою, брав участь у військових операціях під час національно-громадянської війни. Він любив свою сім’ю і, коли траплялася найменша можливість, приділяв їй увагу.

Події 1917 – 1920 років в Україні М.Куліш розцінював як логічне продовження її попередньої національно-духовної історії. Письменник тримався позиції, що протягом значного періоду свого розвитку Україна не мала необхідних свобод і настав час їх здобути й утвердити. Йому була близькою теза про те, що можна поєднати побудову справедливого суспільства на соціалістичних принципах разом із активним розвоєм національної культури, мови, свідомості.

У більшовицькому русі Куліш інтелектуально й практично відстоював платформу, що одержала назву “націонал-комунізму”. Шлях драматурга до неї, до М.Хвильового, Л.Курбаса, М.Скрипника, до національно-свободолюбних пріоритетів ВАПЛІТЕ розпочався задовго до фактичного й світоглядного зближення з ними. Націонал-комуністичні уподобання активно визрівали у ньому під час національно-визвольного руху 1917-1920 років.

В участі у воєнних перипетіях Микола Куліш вбачав безпосередній сенс свого тодішнього життя. Для нього природним було займати чітку світоглядну й духовну позицію, а зайнявши її, відстоювати та йти у цьому до кінця. Схильний до радикальних змін, різких поворотів, рішучих вчинків, він не лякався екстремальних ситуацій. Здається, навпаки, вони посилювали його вольову потужність і творчу дієвість. Він сміливо їх приймав і винахідливо у них орієнтувався. У розвідці-подорожі з ним стався випадок, що мав призвести до його загибелі. Про те, як розвивалися події, знаходимо детальну розповідь у “Спогадах про Миколу Куліша”. Для збереження виразності стилю процитуємо фрагмент повністю:

“Одної ночі зайшли в якесь село, - писала зі слів свого чоловіка Антоніна Куліш, - де просилися переночувати, але ніхто не хотів пустити до хати. Обійшовши все село, що потопало в глибокій темряві, вони побачили світло в одному віконці. Пішли в тому напрямі. Була уже зима й на морозі страшно було спати. Підійшли до хати. Постукали. У хаті було багато військових, всі в українських шапках. На столі лежала мапа, на ній щось креслили. Це були петлюрівці. Стали розпитувати наших, звідки й куди йдуть. Вони сказали, що до Олешок. Їм не повірили, побачивши на Миколиному документі рік народження.–

Брешеш. Ти, мабуть, вбив того Миколу Куліша, а тобі, певно, вже сорок років!

У Миколи на той час була велика борода й вуса, вигляд був втомлений. У 28 років він виглядав куди старшим…

Порадилися військові між собою й сказали:–

Вивести їх…

На пічці сиділа старенька бабуся. Вона обізвалася до військових:–

Та змилуйтесь над ними, вони правду кажуть… Та ще й молоді які, не губіть даремно душі…

Але військові не слухали. Вивели наших за двері й повели кудись у ніч. Тоді козак, що вів їх, каже тихо:–

Ви, хлопці, тікайте отак, просто, а я буду стріляти…

Микола й Єрмаков трохи пробігли й під якимось парканом упали на землю, в цей час пролунали постріли… і все затихло. Полежали вони трохи, підвелися обережно й покинули село”.

Ситуація в Україні змінювалася часто, змінювався й статус учасників національно-громадянських змагань. З розвідника й утікача М.Куліш невдовзі знову перетворюється на військово-політичного керівника.

На українському півдні він був відомим військовим діячем, загартованим війнами й політичною боротьбою. Радянська влада потребувала його авторитету й військових знань. В автобіографії він повідомляє: “В феврале 1920 года был членом Днепровского уревкома и предусовнархоза... 

После вторичной эвакуации Днепровского уезда в июне 1920 г. был назначен военной тройкой Николаевского губкома начальником штаба группы войск Херсонского направления. Сентябрь – декабрь 1920 г. был военруком Херсонского, а потом Днепровского увоенкоматов. С последней должности был снят по ходатайству Днепровского парткомитета, временно был секретарем парткомитета”.

Адміністративні посади поглинали практично увесь час майбутнього драматурга. Писав він уривками й ночами, систематична письменницька діяльність розпочнеться пізніше – з 1923 року. А поки Микола Куліш вважає свою політично-керівну роботу за вкрай необхідну й соціально корисну. Йому “хотілося будувати вільну і незалежну Україну, хоч і на комуністичних засадах” (Ант. Куліш).

Політичний шлях М.Куліша був досить складним, як і його мистецький світогляд. Починав він з емоційного засудження старої, монархічної державної системи. Одразу сприйняв ідеї перебудови України й усієї держави на революційно-соціалістичних принципах. Виявляв інтерес до соціал-демократії, помітно симпатизував соціалістам-революціоне-рам, був активним прихильником блоку лівих (у тому числі й ліворадикальних) сил, виступав за їх взаємодію на політичній арені Таврії.

Під впливом багатьох чинників М.Куліш вступив урешті до партії більшовиків, при цьому сповідуючи за домінантні цінності національні гасла й національне спрямування більшовизму. Будучи членом компартії, ніколи не належав до її ортодоксальної течії, тяжів до опозиції московському партійному курсу, за що згодом з партії його було виключено. У середині 30-х років прямо висловлював критичні думки й судження щодо партійної політики в сфері державобудівництва й національної політики. М.Куліш був митцем, політичні погляди якого відзначалися такими характерними якостями, як неортодоксальність, динамізм та опозиційність.

Враження безпосередньої участі в подіях 1917 – 1920 років М.Куліш відбив у