країни, а й виробляли продукти харчування й сировину на експорт. Промисли

забезпечували потреби держави, їх продукція користувалась постійним попитом

у країнах Півдня і Заходу. Міста були заселені переважно ремісниками,

вироби яких користувалися попитом на Русі й за рубежем. Спустошливі

вторгнення кочовиків причорноморських степів, виснажливі, майже безперервні

громадянські війни між князями хоч і завдавали шкоди, але не могли

підірвати економічного життя Русі. Надто розвиненими були продуктивні сили

держави, а її люди відзначались працьовитістю, витривалістю й були здатні

до прогресивних змін у виробництві.

Ремесло

. Значного поширення й високого рівня розвитку досягло на Русі

ремісниче виробництво. Основною його галуззю була металургія що поряд із

землеробством заклала фундамент господарського прогресу Давньоруської

держави. Обробка заліза що добувалося з болотяної руди, велася як у

сільських так і в міських кузнях. Ковалі користувалися великим набором

інструментів і во лоділи значною кількістю технічних прийомів обробки

металу, продукуючи речі високої якості й досконалі функціонально, а в

кращих зразках — і художньо довершені.

Надзвичайно високого рівня майстерності досягли руські ювеліри.

Неперевершеними досі шедеврами ювелірної справи на Русі є дорогоцінні

вироби з перегородчастими емалями іконки, хрестики князівські барми ковтки.

Виробництво високоху дожніх і коштовних прикрас з емаллю зосереджувалось у

Києві звідки вони розходились по Русі і за її межі. Слава про руських

ювелірів роз неслася середньовічною Європою.

Наймасовішими видами ремесла були виготовлення керамічного посуду, обробка

шкіри, дерева й кістки. Ремісники, які займалися цим, звичайно селилися

разом, утворюючи у великих містах осібні квартали. Дедалі ширшого

застосування набувало віконне скло. Поширеними були домашні ремесла:

прядіння, ткацтво, виготовлення повсякденного одягу й посуду, а також

продуктів харчування, насамперед переробка зерна.

Розвинена обробка дерева й каменю, виготовлення цегли давали можливість

руським людям будувати різноманітні житла, зводити церкви й палаци.

Найпростішим житлом були напівземлянки, в яких тулилась біднота. У наземних

зрубних будинках мешкали представники середніх прошарків населення. Окрасою

й водночас архітектурними домінантами міст і сіл Русі були численні церкви,

переважно дерев'яні. У великих містах височіли кам'яні храми. В

давньоруську добу в Києві було зведено понад ЗО кам'яних церков. Багато їх

збудовано в Чернігові, Переяславі.

Міста, як відомо, у VI—VIII ст. у східнослов'янському суспільстві виникали

протоміста — укріплені поселення, що в зародку мали ознаки майбутніх міст:

ремісниче виробництво, осередок влади, культовий центр тощо. Однак не кожне

Протомісто могло перерости в місто: для того мали скластися особливо

сприятливі соціальні, політичні й економічні умови. Найдавнішим протомістом

Південної Русі був „град Кия", що виник наприкінці V — в першій половині VI

ст. Протягом наступних століть цей град переріс у велике місто, в якому в

XI— першій третині XIII ст. налічувалось близько 50 тис. мешканців. Для

свого часу то була дуже велика кількість городян.

Соціально-економічне, політичне й культурне життя Київської Русі

зосереджувалось у містах. Переважна більшість їх мешканців були ремісниками

різних спеціальностей, які об'єднувались у корпорації на зразок

західноєвропейських цехів. Чимало городян займалися торгівлею. Міські ринки

являли собою водночас головні площі, на яких вирувало життя. Там збиралися

віча городян, що, починаючи з середини XII ст., відігравали значну роль у

соціальному й політичному житті свого міста, а то й землі в цілому, як це

бувало в Києві, Галичі, Чернігові, Новгороді Великому, Владимирі-на-Клязьмі

тощо.

Давньоруські міста були культурними осередками. У них діяли школи й

книгописні майстерні, існували бібліотеки, писалися ікони, виготовлялися

твори прикладного мистецтва. У містах, насамперед Києві, Новгороді,

Владимирі-на-Клязьмі, складалися літописи, створювалися пам'ятки агіографії

та художньої літератури.

2.2.Торгівля

Між різними землями Русі відбувався економічний обмін, що сприяло

забезпеченню продуктами харчування, сировиною й ремісничими виробами тих

районів, в яких вони не вироблялися. Міста і великі торгові села мали

ринки. У значних міських центрах вони діяли постійно, а в Києві, Новгороді

Великому, Чернігові, Галичі, Смоленську, Владимирі-на-Клязьмі та ін.

збиралися мало не щодня.

Головним напрямком давньоруської зовнішньої торгівлі був східний. Грецький

шлях вів до Візантії, а Залозний — до країн Кавказу й Арабського Сходу.

Велика торгівля провадилася також з країнами Поволжя: Хозарським каганатом

і Волзькою Болгарією. Постійними були торговельні контакти Русі з

Германією, Угорщиною, Чехією, Польщею. Головним осередком торгівлі з

країнами Півдня і Заходу був Київ.

З Візантії на Русь довозили золоті й срібні вироби, посуд, дорогі тканини,

олію, вино, фрукти, різноманітні ремісничі вироби. Русь постачала на ринки

своїх близьких і далеких сусідів хутра, мед, віск, шкіряні й металеві

вироби, прикраси із золота й срібла, а також рабів.

Головними платіжними засобами внутрішньої й зовнішньої торгівлі Русі IX—XI

ст. були іноземні монети — переважно арабські срібні куфічні дирхеми.

Використовувались, хоча й у меншій кількості, візантійські міліарісії,

західноєвропейські денарії.

Кілька разів робилися спроби запровадити в Давньоруській державі власну

монету. Але карбування давньоруських монет мало дуже скромний обсяг, вони

призначалися не стільки для торгівлі, скільки правили за своєрідні візитні

картки названих вище князів, пропагуючи Давньоруську християнську державу

та її володарів.

2.3 Розвиток ремесла

Ремеслу в господарському житті давньоруського суспільства відводилося

важливе місце. У давньоруських містах були зосереджені головні центри

ремісничого виробництва, хоча окремі галузі розвивалися в феодальних замках

та селах.

Чорна металургія була провідною галуззю ремесла. Разом з землеробством

вони становили основу економічного розвитку країни. На території Київської

Русі було багато болотяних руд, з яких добували залізо. Високий /І8-40/

відсоток заліза містили руди Полісся. Спеціальні сиродутні горни

переплавлювали залізо. їх залишки знайдені в багатьох пунктах. Залізоробне

виробництво, яке мало зв'язок з ремеслом міст, було за їх межами.

Давньоруські міста здійснювали зв'язок з чорною металургією не тільки через

ринок або відчуження общинних домників на користь феодалів. І вотчинні

ремісники займалися виплавкою заліза. Потім продукція поставлялась

князівським і боярським майстерням