часи у металургійному виробництві мало місце відхідництво. Розкопки

поселень металургів Х-ХІІ ст. в заплаві річки Тетерев засвідчили їх

сезонний характер.

Були на Русі спеціалізовані центри залізоробного ремесла. Один з них

був в місті Городськ на Тетерев! на території сучасного села з тією ж

назвою в Коростишівському районі Житомирської області. У Вишгороді також

виявлені залишки залізоробного ремесла,

Ковальські майстерні, де здійснювалася обробка заліза, виготовлення з нього

різних речей для господарських потреб, військової справи, називалися

кузнями, їх сліди виявлені в усіх давньоруських містах. Київ, Новгород,

Смоленськ, Чернігів, Галич Вишгород - найбільші центри обробки чорного

металу. Відомий асортимент виробів з заліза. Це 150 назв, у тому числі

знарядь праці -22 назви, ремісничих інструментів - 46, видів зброї - 16,

предметів домашнього начиння -37, наборів кінської збруї і спорядження

вершника - 10, прикрас-19 назв. Потрібно відзначити досконалість

ковальського інструментарію. Ковадла, молотки, кліщі, зубила, пробійники не

поступалися за формою і функціональністю аналогічним інструментам пізніших

часів.

Різноманітні техніки обробки заліза були відомі давньоруським ковалям:

цементація, обточка, інкрустація кольоровими металами, кування, зварка,

полірування. Висока якість металу ряду ковальських виробів доповнювалася

функціональною довершеністю форми. Перш за все це стосується давньоруських

мечів, які, за свідченням хорезмського вченого XI ст. ал Біруні, являли

собою речі "дивні і виняткові". Меч з автографом майстра -"Коваль Людота",

виявлений на Полтавщині біля селаХвощево, є свідченням цього. Руків"я меча

прикрашене складним плетивом орнаменту, який нагадує художнє різьблення.

Металообробне ремесло у XII ст. замість високоякісних багатошарових

стальних лез почало застосовувати клинки з наварними лезами на залізній

основі. Така технологія дозволила різко підвищити продуктивність праці. Це

було свідченням ринкового характеру ковальської справи, що розвивалась на

вільній міській основі. У XII -XIII ст. значно збільшився асортимент

ковальських виробів, з'явилась серійність у виробництві.

У Київській Русі "кузнец" означало також ремісника, який працював з

кольоровими металами - золотом, сріблом, міддю.

Ковалі володіли високою майстерністю обробки кольорових металів, відомих у

середньовіччі: литвом, волочінням дроту, сканню. Їм були відомі також

філігрань, зернь, знали вони техніку виготовлення емалей, свинцевих і

олов'яних відливок. У XII ст. київські майстри винайшли мистецтво відливок

у так званих "імітаційних" формочках. За допомогою цієї техніки

виготовлялися прикраси, які імітували коштовні золоті і срібні вироби. Вони

надходили на широкий ринок.Хрести-енколпіони були монополією київських

ливарників. Вони користувалися широким збутом не лише в межах Київської

Русі, а й у сусідніх регіонах.

Високотехнологічна досконалість була властива давньоруським

перегородчастим емалям. Ця складна техніка, запозичена Руссю в Х-ХІ ст. у

Візантії, набула особливого поширення в ХІІ-ХІІІст. Київ, Новгород,

Чернігів,Галич,Володимир-на-Клязьмі - відомі центри виробництва емалей.

Майстерні цих міст виготовляли князівські діадеми і барми, медальйони і

колти, хрести, оклади церковних книг. Роботи київського майстра другої

половини XII ст. Лазаря Богші є найдосконалішими в галузі руської емалевої

справи. Маємо дві князівські діадеми /з деісусним чином і зображенням сцени

вознесіння Александра Македонського/, а також знаменитий хрест Єфросинії

Полоцької. В центральній частині стародавнього Києва, а також на території

Печерського монастиря виявлені залишки ювелірних майстерень, пов'язаних з

виробництвом речей, оздоблених емалями.

Вже в Х ст. давньоруські майстри оволоділи мистецтвом черні. Проте

найбільшого розвитку воно досягло в ХІІ-ХІІІ ст. У скарбах, а також

культурних шарах великих міст незмінно виявляються виготовлені у техніці

черні срібні колти, медальйони, персні, хрести-енколпіони, широкі браслети-

наручі. Вони характеризуються надзвичайною декоративністю зображення,

техжчною і функціональною довершеністю.

З виробництвом емалей тісно пов'язане склоробство. У багатьох давньоруських

центрах виявлено сьогодні його сліди. Мозаїчна маса, віконне скло, посуд,

скляні браслети, персні, намисто - ось неповний перелік речей, які

виготовлялися у склоробних майстернях. Вже в кінці Х - у першій половині XI

ст. давньоруським майстрам були відомі секрети скловарного виробництва. XII

-XIII ст. - час розквіту склоробного ремесла.

Гончарне виробництво поставляло на ринок найбільший асортимент продукції:

горшки, глечики, амфорки, корчаги, світильники, підсвічники, іграшки і

т.і.. На межі Х-ХІ ст. почали виробляти полив'яні керамічні вироби. Ними

були - столовий посуд, декоративні плитки, які йшли на оздоблення

інтер'єрів палаців. Давньоруські керамісти виготовляли полив'яний посуд,

який створював гідну конкуренцію привозному.

Значна концентрація цього виробництва була в посадських районах міст, і

характеризувалася досить великою потужністю. Про це свідчать виявлені

керамічні центри у Білгороді і Вишгоро-ді.Розвиток гончарства у ХІІ-ХІІІ

ст. зумовлювався дією ринку. Майстри досконало володіли технологією і

матеріалами, але збільшення попиту погіршило з часом якість їх продукції.

Значне місце серед матеріалів, які були на Русі, посідала кістка. З неї

виготовляли ручки дзеркал, руків'я ножів, наконечники стріл, гребінці,

писала, ґудзики, іконки і т.і. Досвідчені різьбярі працювали у цій галузі.

Майстерні виявлені у Києві,Звенигороді, Галичі, Новгороді, інших містах.

Будівельна справа досягла у Київській Русі теж високого рівня. Найбільш

поширеними були ремесла: дерево- і кам'янообробні, виготовлення цегли,

вапна.

Найдавнішим з них є деревообробне ремесло. Житлові і господарські будівлі,

перші християнські храми, оборонні стіни, різноманітні господарські і

побутові речі- ось неповний перелік об'єктів із дерева.

Широко розгорнулося на Русі в кінці Х - на початку XI ст. кам'яне

будівництво. Воно потребувало спеціалістів різних профілів будівельників,

цегельників, каменярів, вапнярів. Знайдені залишки майстерень по обробці

каменю, печей для випалу плінфи і вапна в Києві, Чернігові, Суздалі, Старій

Рязані, Полоцьку.

Ранньофеодальний етап об'єднував всіх ремісників у феодальні

господарства. Деякі писемні джерела повідомляють про досить ранні прояви

артільних форм праці на Русі. Але це не дає підстав стверджувати ,що вони

були зародками самоуправних міських общин.

Утворення Київської держави (882, р.) було фактором, що прискорив

формування приватної земельної власності. Х-ХІ ст. -період інтенсивного її

розвитку, що здійснювався у двох напрямах. По-перше, посилювалась

економічна диференціація в общині, алод переростав у феод-вотчину - велике

феодальне землеволодіння на спадковому праві. По-друге, з виникненням

держави відбувався процес завоювання («окняжіння») територій сусідських

обіцин, становлення державної, в особі князя, власності на землю. Власники

алоду захопили землі, верховна власність на які належала державі. Збірник

законів України-Русі «Руська правда». Я-Мудрого (середина XI ст.)