державі.

Отже, як і в інших країнах світу, в Україні в середні віки основною галуззю

економіки було сільське господарство. Вдосконалюючись століттями, воно в XV

- XVI ст. досягло високого рівня.

2.5 Фінанси

У І тисячолітті слов'янські племена торгували в основному з

пізньоантичними, а потім з візантійськими центрами Північного

Причорномор'я, Подунайіцини. Серед племінної знаті мали попит такі товари,

як вино, столовий посуд з глини, скла та металу, бронзові фібули. В обмін

поставлялися хутро, мед, шкіри, віск. Можливо, була .і работоргівля,

оскільки в VI - VII ст. слов'яни здійснили на Візантію декілька масштабних

походів.

Основною торговою артерією слов'ян був Дніпро. Не виключено, що перевозили

товари й по Дністру та Південному Бугу. Слабшими були торгові контакти з

племенами Середньої та Північної Європи, балтами, фінно-уграми й тюркським

населенням Східної Європи. Через землі давньоукраїнських племен пролягав

«бурштиновий шлях» з Прибалтики до Дунаю.

Одним із найбільших торговельно-ремісничих поселень римської доби була

Лепесівка у верхів'ях р. Горинь. У районах, що прилягали до кордонів

римської імперії, торгівля і ремесла були більш розвинені. Отже, через

територію сучасної України в І тисячолітті проходило ряд торговельних

шляхів, які з'єднували основні центри тогочасної цивілізації.

У VIII - IX ст. в результаті відокремлення ремесела від землеробства

зароджується товарне виробництво, зростає внутрішній обмін. Відомі

торговельні зв'язки східних слов'ян з Великою Моравією, Болгарією, а також

Хозарією і країнами Сходу. Іноземцями було описано перебування руських

купців на ринках Іраку, Ірану, Близького Сходу вже в VII - VIII ст. Із

зміцненням центральної влади київських князів зовнішня торгівля

розширюється. Тортові шляхи з Києва простягнулися з півночі на південь, із

сходу на захід. Найголовнішим з них був так званий <туть із варягів у

греки». Починався він у Новгороді. Системою річок з Дніпром були зв'язані

Смоленськ і Любеч, Чернігів і Вишгород та інші міста. Купці з товарами

прибували в Київ. У червні під Вітечевом, що дещо нижче столиці, збиралися

флотилії човнів і вирушали вниз по Дніпру до Чорного моря. Торговий шлях

закінчувався в Константинополі.

Найважчим відтинком цього шляху були Дніпрові пороги, що простягалися на

100 кілометрів. Деякі з них, особливо Ненаситець-Ревучий, подолати було

неможливо, тому човни волочили берегом. Тут на купецькі валки, як правило,

нападали печеніги та інші степові розбійники. Важливим осередком цієї

торгівлі було місто Олешшя (Олешків), тепер Херсонська область. Звідси

флотилії вирушали у відкрите море. Торгівля з Візантією посідала перше

місце в Київській державі.

Перед військовою загрозою візантійські імператори були змушені йти на

поступки українським купцям, не стягуючи з них мита і податків. Договір 907

р, який уклав з Візантією князь Олег, надавав пільги торговцям Київської

Русі. Пізніші договори (944, 956 рр.) засвідчують, що торгівля відігравала

в політичному житті Київської держави велику роль.

На ринки Візантії київські купці ввозили у великій кількості рабів, мед,

віск, хутро, мечі, рідше хліб та ліс, а привозили дорогі тканини (парчу,

паволоки, оксамит, шовк), заморську зброю, перець, південні фрукти,

прянощі, ювелірні вироби із золота, срібла, коштовних каменів (чаші,

хрести, персні, кульчики, діадеми, вироби з емалі, скла, художній посуд),

книги.

Досить інтенсивними були тортові взаємини купців з країнами Сходу -

Хозарським Катанатом, Великим Булгаром, Середньою Азією та арабським

Близьким Сходом. Про це свідчать знайдені археологами золоті гроші й на&іть

цілі скарби з кількома тисячами монет. Торгівля проходила по Волзі, річках

її басейну і суходолом. Араби, купці із Середньої Азії за допомогою

верблюжих караванів привозили товари в Ітіль, Булгар, інші міста цього

району. Звідси вони направлялися за посередництвом руських купців у Прибал-

Г тику та Київську Русь. За свідченням арабського хроніста, русичі

експортували хутра соболів, білок, горностаїв, куниць, лисиць, бобрів,

зайців, кіз, а також віск, стріли, березову кору, шапки, риб'ячий клей,

ікла моржів, горючий камінь, вичинені шкіри, мед, горіхи, яструбів, мечі,

панцирі, луб, бересту, деякі породи дерев (берези, клена), овець, биків.

Торгівля зі Сходом була дуже прибутковою. Одне хутро чорної лисиці

коштувало 100 червінців (золотих монет). Та найдорожчим товаром руських

купців були невільники, особливо слов'янські дівчата. Арабські письмові

джерела із захопленням пишуть про красу юних бранок. Вищезгадані товари

закупляли купці Сходу для багатіїв Середньої Азії, країн Близького Сходу та

Північної Африки. Коли ж у 1060 р. князь Святослав зруйнував Ітіль, Булгар

та інші міста Волго-Каспійського регіону, східна торгівля по суті перестала

існувати. В арабів русичі охоче купували намиста, золото, срібло, зброю,

Ймовірно з дамаської сталі, прянощі, шовк. У цьому обміні головну роль

відігравали середньоазіатські міста Хіва, Самарканд, Шаші (Ташкент).

Письмові джерела подають відомості, що руські купці в Х - XII ст. вели

жваву торгівлю з Чехією, Польщею, ПридунаЙсь-кими країнами, бували на

торгах у Франції, Італії і навіть Іспаїїії. Вони добиралися туди переважно

сухопутними шляхами через Галичину і Волинь. Із Заходу руські купці

привозили рабів, франкські мечі, латинські шоломи, сільськогосподарську

сировину. Русичі завозили в Західну Європу товари свого традиційного

експорту.

Торгівля з країнами Заходу і Сходу дещо відрізнялася від візантійської,

туди крім традиційних товарів надходили і вироби ремісників. На ринках

Чехії, Німеччини, Моравії, Польщі та інших країн можна було побачити

ювелірні вироби русичів, а в країнах Сходу - мечі та кольчуги.

Важливими торговельними шляхами були Соляний і Залозний, які з'єднували

Київську Русь з кримським узбережжям Чорного моря та Кавказом.

Київські князі контролювали всі шляхи басейну Дніпра, який залишався

головною торговою артерією Східної Європи. Київ став великим торговим

центром. Сюди стікалися товари із Скандинавських країн, Візантії, Сходу і

Західної Європи. Він був також своєрідною перевалочною базою товарів, що

надходили із східних земель.

Розвиток торгівлі для Київської держави мав велике значення. Якщо знать

західноєвропейських країн була мало зацікавлена в розвитку торгівлі, то

київські князі та їх оточення докладали багато зусиль для Ті процвітання.

Про це яскраво свідчать перші договори з Візантією, за якими створювалися

сприятливі умови для руських купців.

Чому київські