яку вони отримували, перевищували їхні потреби, тому більшу Її частину

продавали на ринку. Внутрішній ринок був недостатньо розвинутий, щоб

поглинути велику кількість меду, воску, хутра та інших товарів. Їх можна

було продати лише на ринках сусідніх країн.

У Київ з усіх підлеглих земель звозили данину. Сюди також прибували купці

з різноманітними товарами. Тут продавали судна купцям, які вели морську

торгівлю. У ті часи ця справа була небезпечною і потребувала захисту.

Торгові шляхи проходили через території розселення кочових племен, які

завжди готові були напасти на сухопутні чи річкові каравани. М. Грушевський

так змалював тодішню ситуацію: «-Торгіьля вимагала збройної охорони,

купецькі каравани відправлялися зі зброєю в руках, як військові експедиції,

і в кожну хвилину караван таких купців-воїнів готовий був однаково

розпочати торгівлю чи зав'язати битву, зробити покупку чи пошукати здобич,

взяти контрибуцію, наловити невільників», формувався клас купців-воїнів,

які відігравали значну роль у державі. Київські купці розширювали райони

торгових відносин, засновували на торгових шляхах факторії, намагалися

створити політичну організацію для захисту комерційних інтересів. Внутрішня

торгівля не мала таких масштабів, як зовнішня, але розвивалася досить

успішно. Вона забезпечувала обмін між окремими виробниками у межах

невеликих районів. Предметом внутрішньої торгівлі були срібні й бронзові

прикраси, гончарний і скляний посуд, вироби з дерева та металу.

Центром внутрішньої торгівлі був Київ, який мав вісім торговельних

майданів. Тут скуповувалися великі партії закордон-них товарів, їх

розвозили по землях Русі-України, розпродуючи в основному місцевій знаті,

зокрема дорогі тканини, вина, прикраси, фрукти, пряноші.

Розвиток торгівлі дав можливість сформуватися станові купців.

НаЙчисельнішою групою були дрібні торгівці, які розносили вироби київських,

галицьких, чернігівських та інших ремісників. Поряд з ними існувала група

великих купців -«гостей», які вели закордонну торгівлю. Вони реалізовували

значні партії товарів, об'єднувалися в торгові корпорації - гільдії, мали

вплив на політику держави. Купці й гості були під охороною князя. В

«Руській правді» їх інтереси захищалися поряд з дружинниками.

З розвитком торгівлі в Київській державі формувалася грошова система. Перші

монети на території України відносяться до II - ЇІІ ст. Це були римські

монети, але вони не набули широкого розповсюдження на Україні. В VI - VII

ст. з'явилися сасанідські монети. Давньоруська держава мала свою грошову

систему в формі «кунних грошей». За гроші правили хутра куниці або білки.

«Кунна грошова система» була досить складною і об'єднувалася лічильною

одиницею - гривною. В IX ~ XI ст. одна гривна дорівнювала 20 ногатам або 25

кунам, або 50 резанам, з XII ст. - 50 кунам або 100 векшам. Але для значних

торгових операцій була потрібна певніша і твердіша валюта, ніж «кунні

гроші». Тому виникли срібні зливки - гривни. Вони були різної форми і ваги:

київська гривна важила від 160 до 196 грамів срібла, чернігівська - близько

196. Були й золоті гривни, але вони не мали такого поширення, як срібні.

За часів князювання Володимира Великого розпочали карбувати власні гроші.

Це були золотники і срібляники. Пізніше Святополк Окаянний та Ярослав

Мудрий випускали лише срібну монету довільної ваги. Всі монети карбували

місцеві майстри. На одному боці монети було зображено герб України -

тризуб.

Поряд з вітчизняними грішми в обігу були й арабські дирхеми, візантійські

монети, західноєвропейські денарії та інші. Основна маса монет була

арабського походження.

У XI - XII ст. купці купували товар у кредит, тобто за безготівковим

розрахунком.

Такі торгові операції були звичайним явищем. У них безпосередню участь

брали князі. Якщо купець ставав банкрутом, право в першу чергу захищало

інтереси князя, потім іноземних інвесторів і лише потім торгівця. Купця

продавали в рабство, якщо банкрутство траплялось з його вини. Коли ж товар

загинув під час війни або пожежі, право давало боржнику можливість сплатити

борг протягом певного часу. «Статут про рези (проценти)» (1113 р.) є

свідченням того, щотоварно-грошові відносини в Київській Русі досягай

вищого ступеня розвитку.

Заключення

Київська Русь була могутньою державою середньовічної Європи, яка

відігравала велику роль як в історії східнослов’янських народів так і в

світовій історії. Утворення великої і сильної Давньоруської держави сприяло

суспільно-економічному, політичному і культурному розвитку східних слов’ян,

значно посилювало їх у боротьбі з зовнішніми ворогами.

Економічна та військова могутність, активні виступи на міжнародній арені

висунули її в число провідних країн середньовічного світу. Успішно

відбиваючи напади степових кочівників, Русь відіграла роль щита, який

прикрив західно-європейську цивілізацію зі сходу. Стародавня Русь мала

великий авторитет і вплив на міжнародній арені і її втручання в той чи

інший конфлікт бувало досить, щоб стримати його.

Київська Русь мала високий рівень економічного розвитку.

Високопродуктивними були землеробство і скотарство, ремесла і промисли, а

енергійні й багаті руські купці були відомі мало не в усьому тогочасному

світі. Руські люди створили багато духовну і матеріальну культуру.

Традиції Київської Русі виявилися настільки живучими й міцними, що дійшли

до наших днів, здобувши нове життя в матеріальній і духовній культурі

українців, росіян і білорусів.

Список літератури

1.Верстюк В.Ф. та ін. Україна від найдавніших часів до соьгодення.

Хронологічний довідник. –Київ 1995

2.Коропецький І.С. Дещо про минуле недавнє та сучасне української

економіки .-Київ.Либідь 1995

3.Країна і світ. Історія господарства від первісної доби і першої

цивілізациї до становлення індустріального суспільства.-Киів 1996