У нас: 141825 рефератів
Щойно додані Реферати Тор 100
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент


жили словени й чудь) для суперечки з метрополією. Бо Київ змушував їх щороку платити данини на 300 гривень, з яких лише 100 залишалися в місті, й то на утримання місцевої київської адміністрації.

Більше того, у самому Новгородському літописі стверджується, що Середня Наддніпрянщина почала зватися Руссю ще до приходу варягів у Новгород, у 854 році. Ці очевидні неузгодженості дали можливість російському академіку О.О.Шахматову довести, що уривок у єдиному списку Новгородського літопису про походження Русі від варягів, як також про походження новгородців не від словен і чуді (як воно було насправді), а від тих таки варягів, є дуже пізньою вставкою, зробленою орієнтовно в першій половині ХV століття для зміцнення престижу Новгорода.

У вітчизняних літописах, зокрема, руси систематично відокремлюються як від слов‘ян, так і від варягів. Серед вояків князя Ігоря, що пішли під Константинополь, перераховуються „вої многи, варяги, русь, і поляни, і словени, і кривичі, і тиверці, і печеніги”.

Під роком 1018 читаємо: „Ярослав же, зібравши русь, і варягів, і слов‘ян, пішов проти Болеслава і Святополка і прийшов до Волиня, і стали вони по обох берегах Бугу”. Тобто, цей вислів літописця – сучасника був би цілковито позбавлений сенсу, якби варяги або слов‘яни були тотожні русі.

У „Початковому літописі” русь послідовно відокремлюється від варягів: „В літо 6449 (941 р.) іде Ігор на Греки... Памфир доместик с 40-ми тисяч, Фока же патрикій с макидони, Федор же стратилат с фракії, с ними же і сановниці боярьстії, обідоша Русь около. Свещаша Русь, ізидоша, вружившеся на греки, і брані межу іми бивши злі, одва оделешаа греці. Русь же взратишася к дружині своїй к вечеру, на ноч влізоша в лодьї і отвергоша. ... Ігор же пришед нача совокупляти вої многи, і посла по варяги многі за море”. Тобто, варяги були „за морем”, вони не є Руссю, хоча вони входили до складу руської дружини.

У літописах подібних згадок, де Русь подається в переліку племен як окрема етнічна одиниця, поряд з варягами, полянами та іншими племенами, існує дуже багато. Ще більше відомостей, які відокремлюють русів як від слов‘ян, так і від варягів, існує в іноземних, зокрема в арабських та європейських джерелах.

Радянські вчені не могли адекватно пояснити цей факт, і відносили його до „наукових загадок”.

Ствердження очевидної речі, десятки разів підкресленої нашим та іноземними літописцями, що руси в ІХ-ХІ століттях власне й були окремим племенем, відмінним і від варягів, і від слов‘ян, вимагало глибокого переосмислення всієї ранньої історії Русі. На такий крок радянська і пострадянська історія, ув‘язнена ідеологічними штампами та політичною доцільністю, зважитися не могла.

Назва Русь (hros) з‘являється вперше щодо території Середньої Наддніпрянщини в середині VI століття, у творі Псевдо-Захарія Ритора. Сирійський автор Псевдо-Захарій Ритор у VI столітті говорить про народ Північного Причорномор‘я і Наддніпрянщини саме як про народ „рос”, що мешкав десь на північний захід від приазовських амазонок, тобто, на Середньому Дніпрі. Це сталося задовго до приходу норманів.

У творі готського історика Йордана (VI століття), який описував події IV століття, йдеться про народ «россомони», який мешкав у Середній Наддніпрянщині. Природно, що в IV, як і в VI столітті жодних варягів у регіоні бути не могло.

У „Житті Стефана Сурозького” – творі невідомого автора Х століття – у зв‘язку з подіями кінця VIII століття згадується руський князь Бравлин і його похід на Сурож (Судак) та все узбережжя від Херсонеса до Керчі. Знову-таки, ім‘я князя явно не варязьке, а похід відноситься до часу, коли варягів у регіоні не було.

Середньоазійський вчений аль-Хорезмі у своєму географічному творі "Книга картини землі", написаній між 836-847 роками згадує ріку Друс (Данапрос-Дніпро), яка тече з Руської гори, вочевидь, з Київських гір.

У франкській хроніці „Бертинські анали” від 839 р. оповідаючи про посольство візантійського імператора до двору імператора франків, хроніст-очевидець пише: „він також послав з ними (послами) якихось людей, які сказали, що вони, тобто їхній народ, зветься Рос і що їхній король зветься хакан, прислав їх до нього візантійського імператора, як вони твердять, заради дружби”. Таким чином, уже в 830-их роках, задовго до Аскольда й Діра, руси мали впливово володаря.

Крім того візантійці добре знали варягів, які часто служили найманцями у війську Візантії. Однак візантійці ніколи не називали цих варягів русами. Руси чи роси у візантійців – це завжди населення Середньої Наддніпрянщини та Північного Причорномор‘я, але аж ніяк не скандинави з будь-яких інших територій – самої Скандинавії, Італії, Франції тощо, яких було чимало в Константинополі.

Сучасний український історик П.Толочко, як і більшість українських вчених, вважає, що назва Русь – місцевого, південного походження: „Вочевидь, „Русь” – дуже давнє слово іраномовного походження, пов‘язане з назвами сарматських племен (роси, россомони, роксолани). Десь на межі VIII – IX століть воно закріпилося на середньому Дніпрі і перйшло на слов‘ян. Не випадково літописець писав: „... поляни іже нині зовомая Русь”. Інакше кажучи, слов‘яни із племені, яке стало ядром давньоруської держави, спочатку іменувалися полянами, але потім на них поширилася назва „Русь”... Вочевидь, зі словом Русь пов‘язані й давні імена річок – Росі, а також її притоків Росави і Роставиці”.
Сторінки: 1 2 3 4