Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент





У сучасній історії Київської Русі-України зведення про київських князів Аскольда і Діра, як правило, грунтуються на «Повісті временних л іт» київського літописця Нестора, завершеній ним 1113 року в Києво-Печерському монастирі

У сучасній історії Київської Русі-України зведення про київських князів Аскольда і Діра, як правило, грунтуються на «Повісті временних літ» київського літописця Нестора, завершеній ним 1113 року в Києво-Печерському монастирі. Як зазначають перші дослідники «Повісті» Г.Ф. Міллер і А.Л. Шленер, які дуже високо оцінили її значення для історії Русі-України, «жодна нація не може не пишатися таким скарбом».

Набагато пізніше, вже за нашого часу, з’явилися повідомлення про так звану «Велесову книгу» (автентичність якої оспорюється частиною вчених), де також повідомляється і про старожитній дорюриківський період у історії Русі-України. Це священне письмо стародавніх слов’ян було вирізане на букових дощечках новгородськими жерцями в IX сторіччі н. е. Окремі фрагменти «Велесової книги» було розшифровано і вперше опубліковано лише 1953 року в часописі російських емігрантів «Жар-птица» в Сан-Франциско (США). Стисло зробимо аналіз найбільш цікавих фактів із життя та діяльності київських князів Аскольда і Діра, використовуючи матеріали як «Повісті временних літ», так і «Велесової книги», а також деяких інших джерел.

«Повість временних літ» про Аскольда й Діра

Свою «Повість» літописець Нестор писав за дорученням київського князя Святополка Ізяславовича — внука Ярослава Мудрого і назвав її так: «Се повість временних літ, откуда есть пошла Руская земля, хто въ Києві нача первее княжити, і откуда Руская земля стала есть». Свою розповідь про київських князів Аскольда і Діра Нестор починає з того, що двоє з варязьких дружинників новгородського князя Рюрика, не будучи ні його родичами, ні боярами, отримали дозвіл у князя йти на Царград (Константинополь). Прямуючи вниз Дніпром, вони побачили на крутому березі поселення й спитали у його мешканців, чиє це містечко? Ті відповіли, що «были суть три брата — Кий, Щек, Хорив иже соделаша град сей, и изгибоши, а мы седим, платячи дать хозарам». Пообіцявши мешканцям усунути цю несправедливу плату данини, Аскольд і Дір (це були вони!) залишилися в Києві, об’єднали навколо себе частину варягів із Новгорода і стали володарювати на полянській землі. І якщо до цього вони прямували до Константинополя, щоб служити візантійському імператорові, то тепер, підбадьорені своїм успіхом, оголосили себе ворогами Греції й почали володарювати як царі в Києві, готуючись до військового походу на Візантію.

860 року, озброївши 200 кораблів із дружиною до 8 тис. воїнів, Аскольд і Дір відправилися Дніпром у Чорне море до берегів Візантійської імперії, до самого Боспору Фракійського. Спустошуючи вогнем і мечем береги його, київська дружина взяла в облогу Константинополь, наводячи страх і жах на мешканців, які зачинилися в ньому. Імператор із патріархом усю ніч молилися в церкві, чекали порятунку лише від дива. Як повідомляють грецькі літописці, воно сталося! Після того, як патріарх Фотій із урочистими обрядами виніс на берег і навантажив у море ризу Богоматері, до якої народ прибігав у разі бід, раптом на спокійному морі зробилася страшна буря, яка розсіяла й винищила велику частину флоту русичів, і лише поодинокі судна змогли повернутися до Києва. Після такої невдачі, як повідомляють візантійські історики, «погани, налякані небувалим гнівом, негайно відправили послів до Константинополя й вимагали свого хрещення».

Як випливає з «Фотієвського хрещення слов’янорусів», уже 860 року князя Аскольд було хрещено константинопольським патріархом Фотієм за часів царювання у Візантійській імперії Михаїла.

Про похід русичів до Візантії 860 року, як і про інші військові звершення Аскольда і Діра, літописець Нестор пише вельми стисло чи взагалі мовчить. Проте ясно, що за ті часи, без сумніву, лише зброя вирішувала, кому володарювати над миролюбними полянами та їхніми сусідами й чи потрібно платити данину сусідньому Хозарському каганатові. Обидва князі, як відомо, ходили також — і вельми успішно — й проти печенігів, які тоді вперше з’явилися в степах та перешкоджали русичам переходити до Чорного моря. 866 року Аскольд і Дір ходили на кривичів і перемогли. Візантійці були вражені відвагою та сміливістю русичів, помічали, що вони «так сильно ринулися на наш край, як хвилі морські... Ті, для яких грізною була колись сама чутка про роменів, підняли зброю проти нашої держави».

Про початок прийняття Руссю-Україною християнства від греків характерно пише патріарх Фотій у своїй «Окружной грамоте», написаній для східних єпископів 867 року. «Росси, — говорить він, — славні жорстокістю, переможці народів сусідніх, що в гордості своїй осмілилися воювати з Імперією Римською, вже облишили забобони, сповідують Христа і суть друзі наші, бувши ще недавно найзлішими ворогами. Вони вже прийняли від нас єпископа і священика, маючи живу старанність до богослужіння християнського».

Народна традиція і літопис зберегли пам’ять про Аскольда і Діра як про християн, у той же час не засуджують князя Олега, який убив їх, як узурпаторів влади в Києві. Як відомо, тіла нещасних князів було поховано на горі, де за часи Нестора знаходився Ольгин двір, кістки Дірові покоїлися за храмом св. Ірини, а над могилою Аскольда стояла церква св. Миколая.

«ВЕЛЕСОВА КНИГА» ПРО АСКОЛЬДА Й ДІРА

У «Велесовій книзі», присвяченій Велесові, богу багатства та худоби, мудрості та провідникові до замогильного світу, широко викладається й історія предків слов’ян та інших європейських і азіатських народів від початку I тисячоліття до Різдва Христового


Сторінки: 1 2