Реферат

На тему:

Походження назви міста Галича

Візантійський імператор та історик Констянтин Багрянородний розповів у своєму творі "Про управління імперією" про громадянську війну в Хазарському каганаті, що на той час контролював все Поволжя, Північний Кавказ та Лівобережжя Дніпра. Ця громадянська війна закінчилася втечею на захід, у причорноморські степи , а потім - на Прикарпаття якоїсь "народності" на ім'я кавари.

Вчені вважають, що "кавар" - це західнохазарська вимова імені "хвар", "ховар" - самоназви іраномовних хорезмійців - вогнепоклонників (свого часу запрошених хазарськими каганами із території теперішнього Узбекистану на терени Хазарії), яка у вимові сарматського племені алан (їхні прямі спадкоємці - осетини) набула вигляду "хвал", "ховал", "хал". В цій вимові у формі "халісії" нащадки каварів зафіксовані писемними джерелами в ХІ ст. на тереторії Угорщини як особливий народ, про який, з одного боку, повідомляється Іоанном Киннамом, що "… вони одного сповідання з персами", тобто вогнепоклонники, а з другої - що вони "… управлялися законами Мойсеєвими, та й то не зовсім зрозумілими" (як відомо, державною релігією Хазарії був іудаїзм зі значними язичницькими вкрапленнями).

В угорських хроніках ХІІІ ст. збереглося передання про хорезмійську генеалогію короля угорців Самуїла Аби (1041 - 1044 рр.), вихідця з каварської аристократії. Рід його виводиться від братів Еда та Едумера, синів володаря гуннів Атілли (Хаби) від хорезмійської принцеси. Угорщина, як відомо, досі називає себе Гунгарією (землею гуннів). В угорських хроніках ХІІІ ст. Симеона Кезаї події часів Атілли (У ст.), та його сина Едумера, який переселився в Угорщину, віднесені до УІІІ ст., а заселення гуннами Угорщини - до часу, який відповідає часові переселення хорезмійців - халісіїв (каварів) із Хазарії до Галичини. З останньої халісіїв запросив в Угорщину князь Таксоні (володарював у 946 - 972 рр.). Вчений Зекі Валіді Тоган вважає, що слово "халіс" / "кавар" означає "білий", "чистий", і є північноіранським діалектним варіантом літературного слова "хаурват" чи "харват". Як відомо, білий колір - це колір "жрецький", у ним виражається сильне значення священності, причетності до божественного. Він же був неодмінним атрибутом іраномовних вогнепоклонників - зороастрійців, означав касту жерців - охоронців священних вогнищ (у тюркській традиції ця каста називалася "саклаг" чи "саклав", від дієслова "сакламак" - "берегти", "охороняти". Власне від цього слова О. Пріцак виводить етнонім "склавіни", sclavus на означення "слов'ян). Не дивно, що у значенні "харват" як "охоронець, вартовий" даний термін зберігся як у іранців (так називається Корпус Варти Ісламської Революції - таємна поліція режиму спадкоємців Хомейні в Ірані), так і балканських слов'ян (назва держави - Хорватія).

В цьому сенсі відкривається дещо інша можливість витлумачення походження імені Галичини (від халісіїв) та свідчення давньоруських літописів , що на її теренах жили "білі хорвати".

Львів'янин Петро Сіреджук у праці "Як і коли заселялося Прикарпаття?" зазначає, що Галич вперше згадується під 1113 роком. А у "Літописі Руському" - під 1140 роком, коли у ньому княжив Володимир Володаревич, внук Ростислава, перемишльського князя та угорської принцеси Ілони (Ілонки, Олени, Ланки), доньки короля Бели. У жилах якої текла кров хорезмійців - халісіїв і родовий маєток якої, як вважає краєзнавець Степан Пушик, було у селі Ланчин. Ланка була законною претенденткою на Тмутаракань - територію Західної Хазарії, землі халісіїв - каварів, і її чоловік був навіть певний час там князем. Але це загрожувало відродженням Хазарського каганату, і тому Візантія підступно підсилає у 1067 році до Ростислава вбивцю. Малолітні його сини - Рюрик, Володар і Василько - опинилися під опікою великого князя київського Ізяслава Ярославича, правника руйнівника Хазарії Святослава Завойовника, а їхню матір, Ілону - Ланку вигнали з Русі - вона вийшла заміж за хорватського (!) короля Дмитрія Звонимира.

Хазарські іудеї зробили ставку на Володаря Ростиславича. Тому його суперник , якого підтримувала Візантія, Олег Святославович скинув Володаря з Тмутараканського столу, у 1083 році вирізав усіх хазарських зверхників. Володарь зі своїми братами осів у Перемишлі, де зібрав військо та розпочав затяжну війну, запросивши на свій бік і половецькі орди. Зокрема, у 1092 році Василько, князь теребовлянський, як плату за підтримку, сприяє спустошливому походові половців на Польщу, а наступного року половці на ріках Стугна і Желянь двічі розбили об'єднані сили Всеволодовичів, ворогів Ростиславичів. З літопису ми знаємо оповідь про те, як у Любечі Всеволодовичі клялися перед Ростиславичами на хресті про мир та дружбу, а потім підступно осліпили Василька Ростиславича…

У 1104 році доньку Володаря Ростиславича Ірину було видано заміж за Ісаака, сина візантійського імператора Олексія І Комнина, хоча дружино. Ворога Ростиславичів - Святополка Ізяславича - була Варвара, дочка цього ж імператора . По смерті великого князя Святополка новий київський князь Володимир Всеволодович Мономах одружив свого сина Романа з другою дочкою Володаря Ростиславича, таким чином маючи намір встановити єдність династії Рюриковичів. Можливо, що на знак цієї єдності, на перехресті шляхів, і було закладено місто біля Галичиної могили.

Відповідно син Володимира Мономаха та зять Володаря Ростиславича сідає на стіл у Володимирі - Волинському. Але не минає і року, як 15 серпня 1118 року він помирає і володарем Волині стає