У відповідь Володарь і Василько укладають союз із Ярославом Святополковичем, закликають угорців, поляків та чехів і здійснюють похід на Волинь.

Зустрівшись з Ярославом, Святополковичем, поляки виявили для себе, що цей князь у майбутньому може виявитися більшою загрозою для Польщі, ніж волинський князь Андрій - і з двох зол обирають менше: польські найманці підступно вбивають Ярослава під стінами Володимир-Волинського. Ідея Ростиславичів зробити його волинським князем зазнає краху. У 1124 році Володарь і Василько вмирають "наглою смертю" (Рюрик помер ще в 1092 році).

Після них починається нова ера боротьби династій за панування заходом Русі, де вже провідну роль відіграє Галич.

Син Володаря Ростиславича Володимирко взяв шлюб із Софією, дочкою угорського короля Коломана. Їх сином був Ярослав Осмомисл…

Галицький краєзнавець Степан Пушик вважає, що похід Ігоря Святославич, оспіваний у "Слові о полку…", мав на меті повернути землі Західної (Білої) Хазарії - Тмутаракань прямим нащадкам Ростиславичів - своїй дружині Євфросинії Ярославні, дочці Ярослава Осмомисла, та її рідному братові Володимиру , князеві - ізгою ("шпільману"), у чернецтві - Даниїлу, авторові "Моління Даниїла Заточеника" та самого "Слова о полку…". Свого часу він довго прожив у своїх родичів на дунайському кордоні Угорщини та Німеччини. І що цікаво, саме в тому регіоні і у той же час було записано знамениту "Пісню про Нібелунгів", розповідаючу про предка легендарних халісіїв - каварів гуннського володаря Аттілу. Чи не знайомство перебуваючого під домашнім арештом Ярославича з автором пісні про Нібелунгів надихнуло його написати "Слово о полку" "новими словами", а не за традиційними, прийнятними й на Русі, настановами легендарного кельтського філіда Бояна (Bohainne), пропагандиста віри в сонцесяйного Дагда (Дажбога)?

Може, у Галичиній могилі похований Холдін чи Халчин, соратник легендарного короля кельтського племені бритів Артура? Цього Холдіна (Халчина) традиція прямо називає королем рутенів (а Рутенією, як відомо, католицький світ іменує саме Русь - Україну). І поряд з Холдіном згадується якийсь "кравчий" (тобто незнатного походження) Кай, намісник андекавів. Чи не наш це Кий , сучасник історичного Артура, князь антів - києвлян, князівське походження якого піддавалося сумніву ? Кельтська версія має право на найбільше існування ще й тому, що від назви кельтського племені боїв , які населяли сучасну Чехію, досі ця країна називається Богемією. Також з цим етносом дослідники співставляють назву української етнографічної групи "бойки". З назвою Галичина перегукується епічна країна кельтських переказів про Святий Грааль Галахія (Gallacye). У згадку від неї походить, як стверджують валлійські перекази, назва сучасного Уельсу (Wales < Galys), що означає "окраїна, відокремлена територія" [Мэлори Т. Смерть Артура / Отв.ред. В.М. Жирмунский, Б.И. Пурышев. - М.: Наука, 1974. - С. 850].

Чи забув літописець свою обіцянку розповісти про Галичину могилу та заснування Галича? Чи ми просто не зрозуміли його і відповідь проступає між рядками?

- Княже! Ти вже на Галичиній могилі посидів єси, отож, і в Галичі ти княжив єси! - насміялися галичани з Мстислава Ярославича Німого і змусили повернутися його у Пересопницю, що на Рівненщині.

Якщо кельтський епос, записаний Гальфрідом Монмутським у "Історії бритів", тільки згадує рутенського короля Холдіна, то видається за можливе пояснити його на основі давньогерманських даних (готи - германці свого часу заселяли величезні простори як Поділля та Прикарпаття, так і землі наступних халісіїв - хорезмійців - Північне Приазов'я). По-германськи "гальдр" означає "закляття", і відповідно до фонетичних законів, що діють у межах індо-європейської мовної сім'ї, тотожне слов'янському "галич".

А творцем чародійних заклять, володарем магічних письмен - рун був бог Одін, син Бора. Він, як свідать еддична пісня "Промови Високого", - божественний тлумач - "тул", він провіщує з "престолу тула", який називається Глідскьяльв. У назві престолу присутнє германське слово "глід" - "могила", а друге слово, "кьяльв", одного кореня з англійським clever "розумний", "вдатний". Тобто Глідскьяльв - "Могила Розумного". І стоїть цей престол у срібній будівлі Глядсхейм чи Валяскьяльв.

Але хто цей "Розумний"?

В інших місцях германських язичницьких текстів довідуємося, що Одін радиться з головою мудреця - велетня Міміра, який був таємничим господарем джерела мудрості, що витікає з коренів світового дерева Іггдрасиль ("Кінь Жахливого"). За право напитися з цього джерела Одін віддав Мімірові своє око.

Але безпосередньо витікає Мімірове джерело мудрості із захованого в корінні дерева золотого рогу (золотий ріг вважається міфологами за прообраз святої чаші Грааль), володарем якого був бог Хеймдаль (його ім'я перегукується зі згаданою нами назвою палацу - Глядсхейм), син Одіна. Він - прабатько всіх людей, а земний його образ - воїн Ріг. "Пісня про Ріга" називає його вартовим (згадаймо вищенаведене значення слова "харват"!) богів, а людей - його внуками. У образі "найсвітлішого із псів" (пес як антонім вовка) від жінки на ім'я "Матір" він мав сина Ярла, якого навчив письму - рунам, дав в якості титулу своє ім'я "Ріг" та землі предків у спадок. Ярл - Ріг (Ярило?) , син Хеймдаля - Ріга (Дажьбога?), одружився на Ерні (Яринa?), донці Херсира (Хорса?), і був батьком дванадцятьох синів. Молодший з них - Кон - був навчений рунам та отримав право називатися Рігом. Потім Кон - Ріг переміг диких витязів Данна (Дон) та Данпа