остаточно втратили свою автономію і адміністративне були поділені на шість воєводств за польським зразком: 1) Руське воєводство (переважно Галичина) охоплювало п'ять земель — Львівську, Галицьку, Перемишльську, Сяноцьку, Холмську; 2) Бельзьке воєводство об'єднувало три повіти — Бузький, Городельський і Гробовецький; 3) Волинське воєводство — також три повіти — Володимирський, Луцький, Кремінецький; 4) Подільське воєводство складалося із Камінецького, Червоноградського і Литичівського повітів; 5) Брац-лавське воєводство — із Брацлавського і Вінницького повітів;
6) Київське воєводство — із Київського, Овруцького і Житомирського повітів.
Кожне воєводство мало свої сеймики й посилало своїх депутатів до Варшави на сейм. Для Волинського, Брацлавського, Київського воєводств було залишено Литовський статут і українську мову у діловодстві. Як найвищу судову установу для цих земель засновано Трибунал у Луцьку, перенесений в 1589 р. до Любліна*.
Як і раніше, місцеве управління зосереджувалося в руках воєвод, каштелянів, старост та інших громадських і земських службових осіб. Так, у південній Київщині й на Поділлі сиділи вісім коронних старост з широкою адміністративною і судовою компетенцією.
Незважаючи на чисельний штат службових осіб, місцевий апарат Речі Посполитої був недостатньо розвинутий. Справа в тому, що зростанню ролі цього апарату в державному механізмі Речі Посполитої всіляко перешкоджала шляхта. Шляхетські сеймики зберегли своє значення та вплив і після Люблінської унії. За станом на 1569 р. їх було 70, і лише 24 з них знаходилися у Литві.
Низовою ланкою адміністрації Речі Посполитої були волосні і сільські органи. Справами волості відав королівський волосний староста, якому був підпорядкований волосний писар. На селі всі питання вирішував сільський схід. Він же обирав сільського старосту. З часом ці органи втратили свій вплив і на їх місце воєводами і старостами стали призначатися управителі. На землях, які знаходились у приватному володінні, управителів призначав сам власник.
У зв'язку з бурхливим розвитком ремесел і торгівлі в українських землях зростали міста і міське населення. У люстрації 1565 р.
про Сяноччину (Галичина) говориться, що в тому краї "міста великі, людей в них чимало".
Міста в Україні були самостійними територіальними одиницями. Багато з них набули самоврядування на засадах магдебурзького права. Цей досвід приваблює і сьогодні.
Правове становище міст і містечок в українських землях, їх адміністративний устрій, порядок управління були досить строкатими. За своїм правовим становищем міста і містечки поділялися на королівські, великокнязівські (належали феодальній державі), приватновласницькі і церковні. У XIV—XV ст. окремі міста було переведено на самоврядування на основі магдебурзького права, створеного за прикладом німецького міста Магдебург й принесеного в Україну через Польщу*. Цей процес знайшов законодавче відбиття у III Литовському статуті, який поділяв міста на привілейовані і непривілейовані, тобто на ті, що мали магдебурзьке право, і на ті що його не мали**.
Система управління будувалася у відповідності з тим, до якої категорії належало місто. У королівських та великокнязівських містах органи управління формувалися польським королем або великим князем Литовським. Представниками державної адміністрації в містах були воєводи, старости і війти. Воєводи і старости на свій розсуд призначали інших дрібних службових осіб міської адміністрації, які відали певними галузями управління і суду. Стосовно великих королівських міст допускалися окремі елементи самоврядування. Верхівка міщанства мала право обирати "радовців", які були помічниками війта, що призначався центральною владою практично на необмежений строк.
У приватновласницьких містах та містечках управління цілком знаходилось в руках власників — магнатів, шляхти, церкві. Останні призначали в містах адміністрацію, до складу якої входили старости, війти, каштеляни. В деяких приватновласницьких містах міщанам дозволялося обирати ратуші.
Значного поширення в українських землях дістало міське самоврядування, засноване на магдебурзькому праві. Магдебурзьке право в українських містах застосовувалося поступово. Його поява тут обумовлена тим, що залежність міст України від феодальної держави і окремих феодалів негативно впливала на становище українського міщанства. Зрозуміло, що міщани українських міст боролися проти утисків з боку держави, магнатів і церкви, домагаючись права на самоврядування. І, як наслідок цієї боротьби,
наприкінці XV ст. польський і литовський уряди за певну винагороду стали надавати окремим українським містам грамоти на "вільність", тобто переводити їх на самоврядування на основі магдебурзького права.
Жалувані грамоти на самоврядування проголошували три основні принципи: відміну звичаїв литовського, польського і руського права, що діяли раніше; скасування влади і суду державців стосовно міщан; утворення органу самоврядування — ради, що обиралася міщанами. При одержанні права на самоврядування місто виходило з-під юрисдикції королівських та великокнязівських державців. Такою була, наприклад, Жалувана грамота великого князя Олександра, видана у 1498 р. "Месту Полоцьку на Немецкое Магдебурское право"*.
Мешканці міст з магдебурзьким правом обирали магістрат — адміністративний і судовий орган самоврядування. В українських містах магістрат складався з двох колегій — міської ради і лави.
До складу міської ради щорічно обиралися радці ("райці").Це були, як правило, багаті міщани. Кількість радців залежно від розміру міста коливалася від 6 до 24 чоловік. Із свого складу радці обирали бурмістра, який головував на засіданнях ради. У королівських містах підсумки виборів затверджував староста, а в приватновласницьких — пан міста. Нерідко ці службові особи, а також власники міст самі призначали радців і бурмістрів**.
Міська рада була головним органом самоврядування. Вона виконувала функції міської влади і суду в цивільних справах. Рада обирала або призначала лавників і судового війта, в деяких випадках призначала також цехових старшин.
Лава була судовим органом. До її складу входили лавники. Очолювалася вона війтом. Засідання лави інколи відбувалися під головуванням помічника війта