В Україні, переважно на королівських землях, тривалий час продовжували існувати общинні, так звані, копні суди. Вони були судами сільської громади. Копні суди в Україні були дуже поширені, бо виступали носіями віковічних традицій звичаєвого права. За допомогою цих своєрідних установ селяни і жителі містечок не тільки успішно боролися з різного роду правопорушеннями й злочинами, а й відстоювали право самостійно вирішувати усі питання внутріобщинного життя, незалежно від місцевої адміністрації та

тиску феодалів*. Копний суд територіальне об'єднував декілька сіл. Його засідання проходили на заздалегідь визначеному місті — "коповищі", куди збиралися представники селянських дворів, їх називали "сходаі", "мужі", "судді копні". Право належати до копи мали тільки глави сімей, які постійно проживали на даному місці. Їх жінки, брати і діти запрошувалися на засідання копного суду лише як свідки. Кількість суддів, як правило, дорівнювала 10—20 чол. Крім головних учасників — "сходаів", на копний суд запрошувалися селяни сусідніх громад — "люди сторонні", які не мали права втручатися у справи, а тільки стежили за перебігом подій. Засідання копного суду відбувалися у присутності' представника державної адміністрації — возного, який складав протокол і донесення в гродський суд для запису рішення в актові книги.

Підсудність копного суду була досить широкою. Він розглядав земельні суперечки поміж селянами, справи про заорювання землі, крадіжку худоби, бійки і навіть убивства. Копний суд мав право призначати такі покарання, як штраф, відшкодування збитків, тілесні покарання і страта. Але копні суди дуже часто застосовували умовні покарання. Характерно, що копні суди самостійно здійснювали розшук обвинуваченого, розглядали справу по суті, виносили судові рішення, які були остаточними і виконувалися негайно**.

В окремих випадках копний суд розглядав справи, в яких однією із сторін був шляхтич. При цьому останній мав право розгляду його справи в гродському суді. Поступово шляхта вийшла з-під юрисдикції копних судів. Перелік справ, що підлягали розгляду копними судами, поступово скорочувався. Врешті-решт копні суди фактично були замінені вотчинними судами феодалів.

Своєрідна судова система існувала у запорізьких козаків. Судові функції тут виконували усі представники козацької старшини:

кошовий отаман, довбиш, паланковий полковник, а іноді і весь кош***. Кошовий отаман вважався найвищою судовою інстанцією, оскільки він зосереджував у своїх руках вищу владу над усім військом. Суд кошового отамана виступав спочатку як суд першої інстанції у справах військової старшини і паланкових полковників. З часом, приблизно у середині XVII ст., він перетворився у вищу апеляційну інстанцію. У найбільш складних справах як суд першої інстанції інколи виступав увесь кош.

Основні функції щодо здійснення правосуддя у запорізьких козаків покладалися на військового суддю. У своїй діяльності він керувався козацьким правом і традиціями, занесеними на Запоріжжя з усієї України. Військовий суддя розглядав кримінальні і цивільні справи. Однак не у всіх справах він виносив остаточне рішення. Найбільш складні справи він передавав кошовому отаману або військовій раді.

Судові повноваження інших представників військової старшини були менш значимими і зводились переважно до виконання окремих доручень. Військовий осавул виконував функції слідчого, стежив за виконанням судових рішень. Курінні отамани часто виконували серед козаків роль суддів у власних куренях. Вони мали право розглядати справи поміж козаками свого куреня і навіть карати їх тілесно. Паланкові полковники також виконували судові функції у межах своєї паланки.