Польські політичні провідні діячі були стурбовані таким швидким розвитком подій. Найбільше їх турбували питання про те, як далеко К.Бадені зайшов у своїх обіцянках народовцям. Під час переговорів з народовцями намісник обіцяв вісім—дев’ять місць у парламенті, хоча руський виборчий комітет вимагав згоди на десять мандатів. Поляки боляче сприймали збільшення кількості руських депутатів, оскільки зменшувалася чисельність їхнього парламентського представництва. У програмі співробітництва між польським та народовським виборчими комітетами передбачалося виставлення своїх кандидатів, а в разі вибору „москалюючого претендента” , планували об’єднатися і підтримувати польську чи нородовську кандидатуру. „Нова ера” не переросла в антиросійську політичну акцію, а набула рис локального характеру. Реалізація ідеї угоди не задовільняла окремих народовських діячів А.Вахнянина, А.Підляшецького, М.Січинського, навіть К.Телішевського. У 1891р. „Діло” втратило більше 100 своїх передплатників. Угода не знаходила широкої підтримки і серед населення.

У січні 1891 р. комітетом „РР” за підписом голови І . Добрянського та секретаря Літинського надісланий лист –прохання до намісника. В ньому сказано : „Прошеніе, щобысте занялися безотлагательно завязаньемъ выборового комитета на судовыи повЬты” . Далі голова товариства „РР” просив якнайшвидше призначити перші збори такого комітету, завдання якого полягало в утворенні комітетів у кожному місті чи містечку, одного для трьох – чотирьох сусідніх сіл. Члени повітових комітетів мали допомогти у такій організаційній роботі і разом з місцевим комітетом обрати делегата, який з метою особистого порозуміння з львівським виділом товариства мав делегуватися до Львова .

Члени „РР” із провінцій на адресу Львівської „РР” надсилали листи, в яких містилися роздуми щодо угодовської політики народовців. Й. Савчин з повіту Горлиці 10 лютого 1891 р. писав, що народовці, хоч і мали народну назву, але „народъ и его права боронити не хотятъ”. Водночас визнавав, що „програма угодова такъ прекрасно гласитъ”, але надії на її виконання немає. До „РР” уповноважені нею „мужі довіри” надсилали інформації про хід передвиборчої кампанії з різних повітів краю. У Самборі було шість „ мужів довіри” ( усі священики ), а в Комарно їх було троє. Уповноважений з Комарно Матковський 8 лютого 1891 р. повідомляв, що для підтримки кандидатури М. Антоневича необхідні матеріальні кошти: „Тутъ безъ грошей не обойдется. Комитетъ выборовый въ СамборЬ жадаетъ до 800 зр, а на повЬтъ Рудки-Комарно нужны 300 зр”. Сума була доволі великою , але Матковський стверджував, що без такої підтримки перемоги не здобути, а значить і „не стоитъ намъ и называтися партіею”.

Листи до виділу „РР” свідчили про довіру людей до товариства, які зверталися з надією правильного тлумачення тих політичних перипетій, що започаткувала „нова ера”. Так, Ф.Ріжнов, начальник громади с.Лавочне разом із писарем І. Єськовим зверталися з проханням до виділу „РР” у своєму листі від 28 січня 1891 р. і роз’яснити, що відбувається з руськими партіями. А.Біленкевич з с.Куропатники у листі від 21 грудня 1891 року наголошував виділу про необхідність солідарності з іншими політичними силами. Автор поставив завдання перед виділом : вирішити , чи доцільною буде пасивна поведінка жителів у ситуації, що склалася. На думку самого Антонія, пасивність була на той час для „общого добра” корисною.

21 січня 1892 р. „РР” у Львові було організоване всенародне віче . Вічевий комітет по підготовці до проведення віча склав „Отзывъ” до народу, в якому мета скликання вбачалася не тільки у визнанні нестерпного становища русинів, а й у виборі „законной дорозЬ выраженіе своимъ требованіямъ, нуждамъ и кривдамъ”. До того ж, вічу пропонувалося „розважити, винайти и одобрити средства и способы, которыи були бы въ состоянію совок упити всЬ составни части нашого народного организма въ одну согласную, крЬпкую и здоровую цЪлость”. За даними часопису „Русская Рада”, на всенародному вічі було присутніх близько п’ять тисяч чоловік з усього краю. Б. Дідицький відкрив віче, привітав його учасників, провів процедуру обрання голови ( обраний Т Павліков ) та двох заступників ( обрані М. Бачинський та О. Барабаш ). Т. Павліков виступив із промовою про сучасне становище русинів. Роз’єднаність народу на партії, зазначив промовець, була на руку полякам , які прагнули довести , що „нема Русиновъ на Руси !”

Серйозні непорозуміння між поляками та народовцями спостерігалися у 1892р. Народовці піднімали питання у справі відкриття гімназії та інші, не узгодивши попередньо їх з поляками. Польські політики обурювалися тим, що центральні органи влади мали вирішувати питання в обхід автономних і вбачали у цьому зазіхання на галицьку автономію. Незадоволення народовців посилилися через те, що директором учительської семінарії в Самборі був призначений не русин, а поляк, а українську гімназію в Коломиї так і не було відкрито.

Діяльність товариства значною мірою залежало від політики держави. „Руській Раді” все важче було виконувати своє головне завдання – захист прав руського народу.

2 лютого 1892 року відбулися загальні збори товариства „РР” одночасно із всенародним вічем, яке засудило „нову еру”. Обраний комітет у складі Б.Дідицького, Т.Павлікова, І.Добрянського, Л.Павенського, Р.Бачинського, І.Пелиха, Д.Глинського, Дельковича, Кмицикевеча, Лаголи обрав головою „РР” Б.Дідицького. На свої засідання виділ вирішив збиратися кожної другої суботи місяця і запрошувати на них львівських