8 лютого 1892 року за ініціативою виділу „РР” була складена і надіслана петиція до Державної Думи про зміну виборчої ординації у напрямку загального таємного голосування. Дана петиція вважалася вираженням бажань всього руського народу в Галичині. Після цього виділ звернувся до народу із закликом підтримати „РР” і запросив вступати в її ради. В заклику наголошувалося, що виділ хоче бути захисником русинів, скривджених у своїх громадянських правах. В той же час вийшла друком брошура з матеріалами про проведене 2 лютого 1892 року всенародне віче. Одночасно із цими подіями не затихала фонетична війна. „Руська Рада” написала 24 лютого 1892 року меморіал до Міністерства освіти з протестом проти введення фонетики в школах. Тим самим числом за підписом голови товариства Б.Дідицького та секретаря Р.Бачинського датоване звернення виділу, за яким оголошено необхідність надіслати аналогічні протести з усіх сторін краю. Ініційований виділом „РР” протест проти введення фонетики був підтриманий багато чисельними підписами з провінцій: 52 підписи від жителів громади Гарасимова, 147 підписів з Дикова, 150 підписів зі Старих Богородчан і т.п.. А у листі з Гузька від Я.Лукашевича містилося прохання прийняти в члени товариства дружину Т.Лукашевич, яка поділяла погляди „РР”. Для цього були надіслані два золотих а.в.

Виділом також був надісланий протест до намісника гр.К.Бадені із застереженням щодо небезпечної правописної затії. Товариство „РР” звернулося до всіх громад, корпорацій, товариств і приватних осіб із закликом завжди і всюди писати „лішь по-русски” . У травні 1892 року „РР” поновила свою відозву до народу у справі вживання руської писемності. У „Галицькій Русі” з’явилися статті про незручність фонетичного правопису, із закликами до примирення партій. Вона писала, що між старорусинами і народовцями є спільний інтерес у соціальних питаннях, що староруська партія прагне до примирення з народовцями і радикалами і хоче чесно і рішуче захищати права народу.

Члени „РР” констатувала, що в новій ері галицько-руський народ не побачив ніяких змін „къ лучшому”. У статтях „Галицької Русі” дописувачі зазначали, що успіхом „нової ери” слід вважати поділ українофільської партії на фракції, які не довіряли одна одній і постійно сперечалися між собою.

13 травня 1892 року „РР” знову надіслала до Державної Думи петицію, в якій наголошувалося про рівноправність русинів з поляками, введення руської мови в школах, як обов’язкового предмету, збільшення чисельності учительських семінарів у Східній Галичині, поділу шкільної Крайової ради та окружних рад на польській та руській мовах, надання громадянам прав „презентованя учителей”. Петиція не залишилася поза увагою, бо 21 липня Державна Дума доручила уряду перевірити викладені в петиції бажання та скарги і „уладити їх”.

23 грудня 1892 року виділом були скликані мужі довір”я у складі 150 чоловік. Предметом обговорення були – міграція селян і рескрипт проти руського духовенства. З’їзд відправив депутацію до митрополита з вимогою, щоб він виступив проти введення фонетики. Важливим рішенням з”їзду було бажане примирення партій для успішних подальших акцій. У 1893 році виділом був розісланий проект петиції до монарха проти введення фонетики із закликом до всіх громад підписати дану петицію та надіслати до „РР”. Десятки тисяч підписів під петицією надійшли на адресу товариства. Однак, не обійшлося без зловживань зі сторони адміністративних властей. Так, староста Золочева, п.Родер формально забороняв селянам підписувати петицію, лякаючи їх різними покараннями. Виділом надіслана скарга до намісництва та Міністерства внутрішніх справ на таких зловмисників. В цілому 1893 рік членами „РР” вважався роком гонінь на мову та писемність. Навіть крайова фінансова дирекція виступали проти етимологічного правопису. Виділ „РР” змушений був звернутися до Крайової фінансової дирекції з листом від 5 серпня 1893 року, в якому наголосив на обов’язках даної інституції і закликав припинити необґрунтовані і беззаконні мовні „розсужденія”.

15 грудня 1893р Ю.Романчик у своєму виступі в парламенті заявив про недовіру до уряду, а О.Барвінський – про „условне довір’я” до нього. Такий очевидний розкол всередині табору народовців остаточно оформився на зборах „Народної Ради” у травні 1894р, коли 80% присутніх проголосували за „принципіальною” політикою Ю.Романчика.

У 1894 році сеймові посли зініціювали акцію з метою примирення руських партій. „РР” репрезентувала до спільного комітету своїх працівників. Переговори тривали довго, значного успіху акція не мала, але все-таки згладила деякі гострі кути і була першим кроком до пізнішої консолідації „народно-русской и народовецкой партій”.

Галицько-руська інтелігенція, що під впливом еміграцій була готова виступати солідарно за народні інтереси, на початку 90-их років зосередила всю свою енергію на боротьбу за вплив на галицько-руське духовенство.

Виділ товариства ім. Качковського на загальних зборах 18 вересня 1894 р. обрав головою о. Давидяка, члена „РР”, його заступником – дідича Маленького. Метою товариства було просвітити та облагородити русинів Галичини. Почесними членами товариства були д-р І.Добрянський, радник Литинський, о. Кобринський.

У 1894 році під час засідання Сейму Крайового виступили д-р Король, д-р Антенович, д-р Окуневський. У березні відбулися збори представників руської інтелігенції всіх партій у Львові для погодження своїх дій.