В 1895 році відбулися сеймові вибори. „Руська Рада” організувала виборчий комітет з патріотів усього краю. 11 березня 1895 р. з’явився „отзывъ” до руського народу із підписами близько 200 членів товариства. Вибори відбулися, але за висловленням дописувачів „РР”, члени товариства не провели жодного свого кандидата. У часописі „РР” писалося: „По выборахъ такъ якъ по войнЬ!” із 47 виборчих округів було обрано 14 руських послів, серед яких не було ні русофілів, ні радикалів. Для оправдання такої поразки на виборах, „РР” почала виступати з протестами проти безчинств під час їх проведення. 11 вересня звернулася по телеграфу до президента міністрів Кельмансегу зі скаргою на винуватців зловживаь і з проханням захистити русинів. Для зближення партій заплановане загальнонародне віче 3 листопада 1895 року. Члени „РР” брали участь у вічевому комітеті, але віче було заборонене владою. 15 листопада за ініціативою „РР” був скликаний з’їзд мужів довір’я „обохъ независимыхъ партій”, а результатом наради була масова депутація до імператора (260 чол) зі скаргою на незаконне проведення сеймових виборів із проханням їх невизнання.

Після 1895 року галицька Русь вступила у нову фазу політичного життя . У 1897 році мали відбутися вибори до державної думи. Нагальним постало питання консолідації обидвох незалежних партій. Ініціативу проявили патріоти Калущини, члени „РР”, які 25 листопада 1896 року звернулися із закликом до обох політичних товариств і до всього народу сконсолідувати всі сили. Дальшим кроком був з’їзд руського духовенства, скликаний кардиналом-митрополитом Й.Сембратовичем на 10 грудня 1896 року з метою паралізувати діяльність духовенства на виборах. Духовні пастирі з рішучістю стали на захист своїх громадянських свобод, для реалізації яких утворений „Краевый выборовый комитетъ”, до складу якого закликалися представники обох незалежних партій для втілення ідеї консолідації. Більша половина членів виділу репрезентували „РР” в даному комітеті. 2 лютого 1897 року сконсолідованим комітетом складена відозва, в якій комітет визнавався єдиним органом для управління виборами. З того часу і „Руська Рада” і народовська „Народна Рада” взяли на себе роль „помощничого” органу виборчого комітету. Діяльність обох партій проявилася при відомих „кровавих виборах” до державної думи у гоніннях, тюремних ув’язненнях, були відомі навіть криваві жертви. Усього з Галичини було опротестовано 37 виборів і надіслано до урядової комісії, які так нею і не були розгляне ні. Перемогу отримали тільки 3 незалежні депутати: д-р Яросевич з Борщева, д-р Окуневський з Городенки, о. Д.Танячкевич з Закомарова. Щодо жертв, то згідно відомостей, поданих у часописі „РР” „8 людей полягло, 43 тяжко и легко раненыхъ, а высше 800 замкнено по арештахъ”. Після таких виборів товариство „РР” обмежилося внутрішньою діяльністю. Члени товариства долучилися до організації правової допомоги жертвам виборів, не шкодували матеріальних коштів, особливо для підтримки постраждалих сімей, які залишилися без своїх „хлъбодателей”.

Крайовий виборчий комітет не припиняв своєї діяльності і після виборів. Ним було ініційовано святкування 50-річчя знесення панщини. До складу ювілейного комітету „РР” ввійшла в особі виділу. Ювілей був відзначений 18 травня 1898 року.

„Руська Рада” пожертвувала із своїх фондів значну суму на видавництво брошури про криваві вибори. Товариством видано з нагоди 25-річчя існування товариства ім.. Качковського біографію його засновника І. Наумовича і розіслано її безоплатно членам того товариства.

У 1899 році „начала консолидація колебатись”, а вже в грудні відбувся з’їзд мужів довіри народовської партії , на якому було вирішено розірвати дотеперішню консолідацію і пошукати іншої, тобто „народовцевъ съ радикалами”. Так виникла в Галицькій Русі нова русько-українська національно-демократична партія. „Руська Рада” тим часом продовжувала далі розвивати свою статутну діяльність. Однак, подальшої співпраці із народовцями більше так і не було. Члени „РР” стали основою новоутвореної у 1900 р. русько-народної партії.

Русько-українська радикальна партія (1890р.) була першою політичною партією Галичини європейського зразка. У максимальній програмі радикали виступали за повну волю особи, слова, зібрань і товариств, друку і совісті; автономії громад, повітів; забезпечення кожному народу можливостей якнайповнішого культурного розвитку. В національному відношенні радикали не відкидали розвитку Галичини в рамках Австрії.

Дедалі більшу роль у політиці галичан відігравала Українська національно-демократична партія ( утворена в 1899р.), до якої ввійшла більшість народовців під керівництвом К.Левицького та Ю.Романчука. Програмні цілі партії передбачали боротьбу за самостійну Русь-Україну, в якій би, згідно відозви Народного Комітету від 5 січня 1900 р., „всі частини нашої нації з’єдналися в одну новочасну культурну державу”. Найближче завдання партії – поділ Галичини на українську і польську та створення з української частини національної автономії з окремою адміністрацією і сеймом.

Розділ 4.

§ 2. Посилення кризових явищ у діяльності „Руської Ради” та перехід на позиції свідомого москвофільства на початку ХХ ст.

Наприкінці ХІХ ст. відбулися значні зміни у громадсько-політичному розвитку Галичини. 90-і роки були періодом „переформування галицького духа і суспільно-політичної організованості”, утвердження української національної програми та формування партійної системи. Виникнення національних партій (РУРП, УСДП, УНДП) відіграло основну роль у національно-політичному житті краю.

Польсько-українська угода прискорила процес політизації в Галичині. Група народовців, невдоволених політикою „нової ери”, зблизилася з тими представниками радикальної партії, які відмовлялися від соціалістичної ідеології на користь національної ідеї. Вони стали ініціаторами створення Української національно-демократичної партії (УНДП) в 1899р., до якої входили народовці під керівництвом К. Левицького і Ю. Романчука. Програмні цілі партії передбачали боротьбу за самостійну Русь-Україну, в якій би, згідно відозви Народного Комітету від 5 січня 1900р.,