17 червня 1907 р. розпочали роботу новобрані посли до парламенту. Наприкінці першого засідання державної думи “внесли послы до президіи слђдующе правно-державне заявленіе”, в якому описувалися причини важкого становища русинів: безнаказаність галицьких адміністративних чиновників; вказувалося, що галичани не використовували повністю свого права голосу, оскільки кількість їх мандатів була наполовину зменшена.

Велике віче відбулося в Галичі 25 серпня 1907 року, чисельністю близько десяти тисяч чоловік. Приїхав на віче посол державної Думи др. М. Глібовицький, якого молодь “на коняхъ въ хорошомъ убранствђ привела зъ дворця желђзницђ аж на замкову гору”. Для того, щоб вічу перешкодити, прибули також і “сђчовики зъ своими послами Є. Левицкимь и Л. Бачинскимъ и розпочали борбу напередъ словами, а потому и руками”. Розгніваний народ “потовкъ добре сђчовиковъ и обохъ пословъ украинскихъ и зогнавъ зъ горы замковои, где ихъ потомъ жандармы отвели на дворецъ железницђ”.

На сторінках часопису висловлювали думки щодо політичного поділу серед русинів у парламенті. Було сказано, що в парламенті діяли два руські клуби: “настоящій русскій клубъ, 5 пословъ числящій и клубъ украинскій, состоящій изъ 22 + 5 пословъ.” Для п’яти послів було запропоновано:

мова „русская (не украинская), въ которой потреблялись бы всђ учебники лишь етимологіею печатанныи в которой былъ бы преподавательнымъ правдивый русскій языкъ”. Про це мали подбати самі посли.

в народних середніх школах вчили катехизації. Багато учнів після закінчення гімназії продовжували отримувати освіту тільки світську. В результаті – “общое безбожіе, - люди перестають быти людьми!” Дописувач закликав послів постаратися, щоб “всђ слушатели высшихъ училищъ имђли для себе особню катедру науки богословія и щобы всђ обязательно ею слухали”.

Посли М.Глібовицький та Д.Марков у своїх парламентських виступах восени 1907 року підтвердили опозиційну сторону щодо українських національних сил. Посол М.Глібовицький вважав, що русини „не зазнають від поляків ніякого гнету”. Такоїж позиції дотримувався і посол Д.Марков, який виступив „з острою промовою проти правительства... і заявив, що Поляки зовсім не гнетуть нашого народу в Галичинї”.Надалі М.Глібовицький та Д.Марков розійшлися з русофільськими течіями.

У Львові був скликаний крайовий з’їзд мужів довір’я Русько-народної партії, з метою розв’язання дилеми: чи мали ті три посли, що залишилися у руському клубі залишитися, чи ні. Два з них Марков і Глібовицький вийшли. З’їхалося близько тисячі людей “старшихь и поважнђйшихъ”, але і було багато молоді. Головою обраний В.Дудикевич з Коломиї. Спочатку все відбувалося мирно, а як виступила молодь, то почався шум, крик, бо “молодежъ хотђла щоби заразъ тіи 3 послы (Король, Давидяк, Курилович) выступили зъ русско-украинского клюбу”. А посли казали, що виступлять виключно за наказом виборців. Дійшло до того, що молодь почала закидати трьох послів яйцями, що озлобило інших членів з’їзду. Звинувачувалися організатори, які запросили молоді гарячі голови, людей, хоч і патріотів, але “не мають въ политице практики, та хотђли бы одразу все переиначити , а то не дастся такъ легко”. Тому виділ „РР”, котрий проводив виборчу справу, “извиняє горячу молодежъ и перепрошае пословъ за нетактовне поведенье гдекотрыхъ загорђлихъ патріотовь”.

На парламентських виборах 1907 року русофіли провели п’ять своїх кандидатів проти 22 послів від українських національних партій, яких називали „сепаратистами”. Вони звинувачували представників українського табору у відмові від народних назв „Русь и руській”, та прийнятті нового терміну для своєї народності „Украина”. Дедалі очевиднішою ставала промосковська орієнтація так званих „новокурсних” діячів „РР” на чолі з В.Дудикевичем.

На початку 1908 року почалася нова компанія виборів до Сейму крайового. До Думи державної обирали на підставі нової виборчої ординації, а до “Сойму будемо выбирати еще старымъ способамъ через правыборцђвъ”.

Незалежно від того, чи це селянин, чи священик, чи інтелігент якщо “его “РР” въ Львовђ затвердить, то той кандидатурђ нехай вже никто изъ правыборцђвъ не отважится супротивляти”.

Після двохмісячної боротьби між русько– народною, українофільською і радикальною партією на вічах і передвиборних зборах, маємо вибраних послів, що належать до “русско-народной партіи”:

д-р В. Дудикевич – адвокат у Коломиї;

д-р М. Король – адвокат у Жовкві;

д-р І. Ганчаковский - суддя в Отинії;

д-р Б. Криницький – радник суду в Станіславові;

І. Трач – суддя в Косові;

о. К. Сеник – священик;

М. Миронюк – господар;

О. Крисоватий – господар;

о. А. Колпачкевич – священик;

Л. Винничук – селянин (із Станіславського повіту).

З української партії обрані:

д-р Є. Олесницький – адвокат у Стрию;

д-р медицини І. Куровець з Калуша;

д-р К. Левицький – адвокат у Львові;

д-р І. Макух;

І. Сандуляк, господар з Карлова;

Т. Старух;

І. Кивелюк, селянин;

М. Содомора, селянин;

П. Дутка, селянин;

А. Старух;

З. Скварка.

Діячі „РР” під час виборів до Галицького сейму 1908 року представники протилежного табору т.зв „сепаратистів” вимагали від центрального уряду і намісника підтримати їх кандидатів. РНП була „носительница руського народа, его исторически-культурныхъ началъ”. Після парламентських виборів не втихали „возбужденія народонаселенія вообще”, яке могло викликати вкрай не бажані для уряду хвилювання і навіть кровопролиття. Зовні під час виборів спостерігалася законність, хоча у Станіславському та Калузькому округах „сепаратисти” віддали свої мандати виключно на підтримку „правительства и поляковь”. Водночас, члени „РР” відзначали, що сеймові вибори 1908 р. вперше за останні тридцять років відбулися законно, без грубих порушень. На думку М.Лозинського, при сеймових виборах послів від русофільського табору, вагомою була допомога поляків. Судового радника О.Ганчаковського (посла в Турці)