Стан наукової розробки теми визначають праці аналітичного характеру, переважно монографії та статті, які розкривають різні аспекти досліджуваної роботи. Велику увагу дослідженню релігійного життя на Прикарпатті приділяють місцеві історики – Андрухів І., Арсенич П., Грабовецький В., Єгрешій О., Марчук В., Мудрий С., Пилипів І. – які у своїх статтях і монографіях висвітлюють становище Греко-католицької церкви на в Західній Україні загалом, і на Прикарпатті зокрема [33; 36; 50; 54; 65; 67; 72]. Грунтовне дослідження становища Греко-католицької церкви провів і виклав у своїй монографії Боцюрків Б. [46], а інший дослідник – Білас І. відобразив діяльність репресивно-каральної радянської системи в Україні [41]. Прооцеси нищення церков і монастирів відобразили у свої статтях Герилюк-Купчинський П. [48], Лисенко О. [62], Пащенко В. [69], Сергійчук В. [74], які також досліджували процеси арештів та заслання греко-католицьких священиків.

Теоретико-методологічною основою даного дослідження є загальнонаукові принципи об’єктивності, історизму, порівняння. В процесі роботи також використано проблемно-хронологічний і системно-структурний методи викладу матеріалу.

Наукова новизна роботи полягає в спробі зробити на основі наявних матеріалів узагальнююче історичне дослідження, присвячене вивченню основних етапів, напрямків і причин духовного і політичного занепаду в Західній Україні в 1946-1964 рр. Цей процес був спричинений жорстокою політикою радянізації і релігійного гноблення українського суспільства радянським керівництвом, тому необхідним є обгрунтування вкладу як католицького духівництва так і вірних греко-католицької церкви в боротьбі за церковну і державну незалежність.

Оскільки, проблема релігійного розвитку є невід’ємним аспектом повноцінного функціонування держави, то опорним пунктом цих взаємин є також спільне шукання напрямків і методів виходу із кризового становища, спільної боротьби проти спільного ворога. Варто зазначити, що діяльність Української греко-католицької церкви у підпіллі – як каталізатора національно-державних прагнень – одна з найяскравіших сторінок новітньої української історії. Адже в умовах тоталітарного режиму, репресивно-каральний апарат якого контролював будь-які опозиційні виступи, вона зуміла зберегти структуру, виховала два покоління патріотично налаштованого духовенства, не втратила свєї самобутності і підтримки значної частини галичан і закарпатців.

Практичне значення полягає у можливості використання результатів роботи у подальших ширших наукових розробках з даної проблематики. Крім того, критичний підхід у аналізі джерельного матеріалу та опрацюванні наявних історичних та релігійних праць дають можливість, на наш погляд, значно розширити напрямки вивчення подій та явищ даної теми.

Структура роботи визначається характером теми, поставленими метою і завданнями. Робота складається з вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел і літератури та додатків.

Розділ І. Політика радянського режиму щодо греко-католицької церкви 1939-1946 рр. Львівський церковний собор

Історія XX століття в Україні забарвлена в багряний колір. За приблизними оцінками, на цій землі насильницькою смертю загинуло мільйони людей. І особливо трагічним є те, що ці жертви були спричинені не лише війнами та громадянськими конфліктами, а й химерними ідеями пере-будови світу, в якому не було місця для Бога. Складовою частиною кривавої трагедії насилля в Україні стало навмисне переслідування релігії та насаджен-ня атеїзму. Логічним наслідком такої політики стала ліквідація Греко-католицької церкви (ГКЦ) 1946 р. у Галичині та 1949 р. на Закар-патті. Це було здійснено шляхом насильницького «возз'єднання» церкви з одержавленою і підкон-трольною атеїстичному за своєю суттю режимові Російською Православною Церквою (РПЦ).

Захопивши Галичину в 1939 році, більшовицька влада не поспішала з ліквідацією Греко-католицької церкви. Було припине-но діяльність багатьох політичних партій, громадських і культур-но-просвітніх організацій, розгорнувся брутальний наступ проти римо-католицької конфесії, але уніатів у 1939-1941 роках «визволи-телі» зі сходу не зачепили. Очевидно, радянська влада усвідомлювала наявність ве-ликої маси греко-католиків, що залишалися на той час поза межа-ми їхнього впливу на окупованих чужинцями Холмщині, Надсянні, Лемківщині, Закарпатті, або нова влада на той час ще не вірила в успішну ліквідацію Греко-католицької церкви. Тим паче, що найближчий союзник Сталіна – Гітлер не переслідував уніатів на території завойованої Польщі [74, с. 16].

Радянську політику щодо Греко-католицької церкви неможливо вияснити в самих лише категоріях марксистсько-ленінського атеїзму. Зрозу-міти форми і методи сталінської релігійної політики на Західній Україні можна тоді, коли брати до уваги характер ставлення впродовж віків до з'єд-наної з Римом Київської церкви з боку царату та традиційний цезаропапізм у взаєминах Московської (Російської) держави і православної церкви [46, с. 2]. Це пояснюється тим, що в цьому плані на першому місці для радянської держави стояли загарбницькі плани щодо західних областей України. Відповідно – цим планам найбільше перешкоджала греко-католицька церква, яка виховувала своїх вірних в національно-патріотичному дусі.

Загалом катакомбний період діяльності церкви можна поділити на три етапи: 1) опір репресивним акціям влади, 1946-1953 рр.; 2) організаційне відродження структур і активізація підпільної діяльності, 1953-1963 рр.; 3) боротьба за збереження церкви та її легалізацію, 1963-1989 рр. Найважчими були особливо останні роки сталінського режиму. Ще до Львівського «собору», у квітні 1945 р., вся вища церковна ієрархія – митрополит Йосиф Сліпий і десять єпископів – були заарештовані і, за вироком військових трибуналів у Києві, ув'язнені на довгі терміни [65, с. 229]. Зауважимо, що жоден із них не зрікся своєї віри і вірності Апостольському престолу в обмін на обіцяну енкаведистами волю, що свідчить про незламний дух і вірність Українській державі і церкві.

Намічати загальні плани наступу на Греко-католицьку церкву як складову частину боротьби проти Ватикану в Москві розпо-чали після того, як домовилися із союзниками по ан-тигітлерівській коаліції в Тегерані в 1943 році щодо концепції майбутнього устрою післявоєнної Європи. А розробляти кон-кретні заходи щодо ліквідації