Загалом, активізовуючи і посилюючи наступ на Греко-католицьку церкву, радянське керівництво дивилося за західноукраїнські землі як на ласий шматочок як в політичному так і соціально-економічному плані. А, власне, прагнення ліквідації Греко-католицької церкви на цих землях було важливим тактичним кроком з боку радянської влади у цьому напрямку. Найбільш національно свідомий і патріотичний західний регіон України не бажав піддаватися під жорстокий вплив радянської тоталітарної системи. Унікальна самобутність, яка в той час була притаманна тільки Західній Україні не могла бути втрачена. І практично все населення – від простого селянина до священика добре розуміли це. Саме тому тільки в західній Україні найбільш жорстоко придушувався національний розвиток краю, який тут був нерозривно пов’язаний із діяльністю греко-католицької церкви та її вірних – священиків, монахів і мирян.

Більшовицька влада після Львівського собору розпочала період жорстоких гонінь і переслідування Греко-католицької церкви та її вірних в Україні. Жорстоких переслідувань зазнавали не тільки ті, хто залишався вірним унії. Не могло радянське керівництво також про-бачити тим, хто виходив за рамки дозволеного її законами. Більшовицьку владу в Україні на той час турбувало інше: по-вернення із заслання і тюрем після смерті Сталіна великої кількості греко-католицьких священиків, які, не відрікшись своєї віри, відтепер продовжували богослужіння, розпочали кампанію за відновлення уніатської церкви і реєстрацію її.

Після всіх нищівних ударів тоталітаризму Греко-католицька церква на українських землях не загинула. Вона реорга-нізувалася у катакомбах і майже півстоліття служила українству підпільно, адже у 1950-х – 80-х рр.. більшість греко-католиків зберігали віру батьків. Сотні священиків продовжували душпастирську нелегальну діяльність, яка активізувалася наприкінці 50-поч. 60-х рр. після повернення значної частини ув'язнених з сибірських таборів і поселень. Почало відроджуватись монастирське життя, відновлювалися греко-католицькі церкви. Репресована церква була виразником загальнолюдських цінностей, на відміну від офіційної РПЦ, що була елементом ідеологічної політики тоталітарної системи.

Проголошення М. Горбачовим курсу на перебудову та демократизацію суспільства створили умови для церковно-релігійного відродження в УРСР, чим сповна скористалися політична опозиція та мільйони віруючих. Релігійна опозиція підготувала грунт для заключного етапу боротьби за демократизацію суспільства, повернення її народу в лоно світової цивілізації.

Катакомбне існування більшості церковних структур свідчило про ідейно-організаційну згуртованість священництва та мільйонів вірних, небажання служити кому-ністично-імперській Москві. Вірність церкві та національній ідеї продемонстрували на засланні митрополит Й.Сліпий та сотні священнослужителів. Немало греко-католиків влилися у лави антикомуністичної опозиції 1950-1980-х рр., ставши чинником національно-духовного пробудження мільйонів українців у період горбачовської перебудови.

Список використаних джерел і літератури:

Джерела:

І. Неопубліковані архівні документи:

І. І. Державний архів Івано-Франківської області:

Відомості і списки монахинь монастиря «сестер-служебниць» римо-католицької церкви по м. Станіславу (15 березня-2 серпня 1945) // ДАІФО. – Ф. Р- 388, оп. 2. – Спр. 39. – 21 Арк.

Відомості і списки монахів монастиря «Устава Теодора Студита» Греко-католицької церкви Яремчанського району (12 вересня 1945-1 квітня 1946рр.) // ДАІФО. – Ф. Р- 388, оп. 2. – Спр. 49. – 15 Арк.

Матеріали по використанню будівлі колишнього жіночого монастиря в М. Івано-Франківську по вул. Дзержинського № 94 (8 березня 1945-8 березня 1950рр.) // ДАІФО. – Ф. Р- 388, оп. 2. – Спр. 51. – 118 Арк.

Матеріали по використанню будівель колишніх костелів в культурно-господарських цілях (10 грудня 1946-3 серпня 1959рр. // ДАІФО. – Ф. Р- 388, оп. 2. – Спр. 57. – 153 Арк.

Матеріали по використанню будівлі колишнього чоловічого монастиря в с. Гошів, Болехівського району (3 вересня 1949-26 жовтня 1950рр.) // ДАІФО. – Ф. Р- 388, оп. 2. – Спр. 73. – 94 Арк.

Матеріали по воз’єднанню Греко-католицької церкви з православною по Станіславській обл. (17 липня 1945-7 березня 1946рр.) // ДАІФО. – Ф. Р- 388, оп. 2. – Спр. 32. –192 Арк.

Свідчення про релігійні общини всіх вірувань по Галицькому районі, Станіславської обл. 19 серпня 1944 р.-1 січня 1945 р. // ДАІФО. – Ф. Р- 388, оп. 2. – Спр. 7. – 8 Арк.

Списки монахів монастиря «ОО-Василіян» Греко-католицької церкви по м. Станіславу. 1945р. // ДАІФО. – Ф. Р- 388, оп. 2. – Спр. 42. – 23 Арк.

Список закритих будівель за 1952 р. // ДАІФО. – Ф. Р- 388, оп. 2. – Спр. 81. – 3 Арк.

Виказ служителів культу по православній Станіславсько-Коломийській єпархії на 1 січня 1950 р.// ДАІФО. – Ф. Р-389, оп. 2, спр.2, арк. 1-138.ї

Директиви, указання і чинні документи, справки районів про діючі і не діючі молитовні будинки області. 1948-1949рр. // ДАІФО. – Ф. Р-389, оп. 2, спр.1, арк. 1-156 .

Доповідна записка уповно-важеного у справах Православної церкви у Станіславській області Бельнова до Києва від 30 квітня 1946 р. // ДАІФО. – Ф.Р-389, оп. 1, спр.4, арк.1-146.

До уповноваженого по справам православної церкви при обласному виконавчому комітеті Кислякова // ДАІФО. -Ф.Р-389, оп.2, спр.18, арк.1-103.

Журнал обліку служителів культу Івано-Франківської обасті за 1946-1951рр. // ДАІФО. – Ф. Р- 389, оп. 2. – Спр. 2. – 65 Арк.

Журал обліку церков за 1946р. // ДАІФО. – Ф. Р- 389, оп.