Радянське керівництво створило перелік представлених пропозицій для проведення заходів, що стосувалися становища церкви на Україні. Першочерговою метою вважалася організація в м. Львові православної єпархії, поставивши на чолі її єпископа з титулом єпископа Львівського і Тернопільського, який би і об'єднав православні парафії Львівської, Станіславської, Дрогобицької і Тернопільської областей. Першими ознаками ліквідації Греко-католицької церкви була постанова радянського керівництва надати в розпорядження єпархії в м. Львові в якості кафедрального собору один з греко-католицьких (уніатських) соборів та зміцнити Почаївську православну лавру в м. Кременці Тер-нопільської області, зробивши її настоятеля вікарієм Львівського єпископа [52, с.104].

Від імені патріарха Московського і всія Русі і Синоду російської православної церкви випустити спеціальне звернення (українською і російською мовами) до духовенства і віруючих уніатської церкви і широко розповсюдити його по уніатських парафіях. Планувалося організувати всередині уніатської церкви ініціативну групу, яка повинна буде декларативно заявити про розрив з Ватиканом і за-кликати уніатське духовенство до переходу в православ'я [56, с.121].

Також радянське керівництво вважало за необхідне організувати православні братства в містах Луцьку і Львові, надавши цим братствам право на проведення місіонерської та благодійної діяльності, причому завданням братств було б зміцнен-ня православ'я і протипоставлення його католицизму. На цьому підгрунті передбачалося вжити заходів щодо ліквідації автокефалії польської православ-ної церкви з проведенням відповідних заходів по приєднанні її в цілому до Московської патріархії. Також передбачалося оформити приєднання до Московської патріархії Мукачівсько-Пряшівської православної єпархії (Закарпатська Ук-раїна) згідно з виявленим з її боку колективним побажанням і зго-дою Синоду Сербської православної церкви (в юрисдикції якої до нинішнього часу перебуває Мукачівсько-Пряшівська єпархія). Для підготовки кадрів священнослужителів і місіонерів за ти-пом і програмою Московських пастирсько-богословських курсів відкривалися курси в містах Києві, Луцьку, Львові та Одесі [72, с.109].

В цей же час Георгій Карпов ставив до відома керівників УРСР про ті акції, які вже здійснювалися на виконання намічених заходів. Зо-крема, була вже підібрана кандидатура на православного єписко-па Львівського і Тернопільського, в розпорядження якого пере-давалися покої колишнього митрополита Андрея Шептицького. Екзарх України Іоан одержав відправні вказівки від Патріарха Алексія про формулу прийняття уніатських священиків у право-слав'я.

Окремо зупинився полковник Карпов на створенні так званої ініціативної групи на чолі з о. Гавриїлом Костельником у середовищі греко-католиків, а також на спеціальному зверненні Патріарха Московського до останніх із закликом переходити в православ'я.

П'ять днів по тому зазначений вище самий Карпов надіслав до Кремля тому ж таки Хрущову вже віддруковане українською мовою звернення Патріарха Московського і Всея Русі Алексія «пастирям і віруючим греко-католицької церкви, мешканцям західних областей Ук-раїнської РСР», в якому закликав уніатів: «Порвіть, розторгніть узи з Ватіканом, який веде вас у темряву, в духовну загибіль, за-вдяки своїм релігійним помилкам, а тепер хоче озброїти вас про-ти всієї вольнолюбної людськости, хоче поставити вас спиною до всього світу. Поспішайте повернутися в обійми вашої рідної нень-ки – Руської Православної Церкви» [25, с.126].

Зміст усіх цих документів поки що не розголошувався, а відкри-тий наступ проти ГКЦ більшовицька влада розпочала руками Ярослава Галана, котрий 6 квітня 1945 року опублікував у газеті «Вільна Україна» статтю «З Хрестом чи з Мечем», заховавшись за псевдо Володимир Росович. У цій статті ієрархи ГКЦ звинувачувались у співпраці з нацистами та інших «гріхах» проти радянської влади, даючи цим зрозуміти широкому загалу, що така церква не має права на існування. Це був своєрідний сигнал початку репресій проти ГКЦ - в ніч на 12 квітня 1945 року було проведено обшуки в резиденціях митрополита Йосифа Сліпого та єпархіальних єпископів. Незабаром було заарештовано митрополита Йосифа, єпископів Микиту Будку, Миколу Чарнецького, Гри-горія Хомишина та Івана Лятишевського, а також велику кількість священиків та церковного активу [52, с. 102].

Очевидно «Ініціативний комітет для об'єднання Греко-католицької церкви з російсь-кою православною церквою» (або «Ініціативна група») був створений одразу ж після арештів ієрархів УГКЦ в особі одного Костельника, а компанію йому, при сприянні НКДБ, склали отці Михайло Мельник та Антоній Пельвецький. Що «ініціаторами» вони стали не з власної волі, а під тиском НКДБ, свідчить доповідна записка уповноважено-го в справах релігійних культів при РНК СРСР по УРСР Вільхового на ім'я голови в справах релігійних культів при РНК СРСР Полянського від 15 травня, в якій він по-відомляв, що «по вопросу римо-католической церкви считаю необходимым предоставить вам некоторьые материалы, добытые мной при поездке во Львов». Матеріали пред-ставляли собою статті Г. Костельника за 1933-1934 рр., опубліковані у львівській газеті «Мета», в яких він гостро критикував Сталіна та радянську систему за голодомор 1932-1933 рр. [34, с.288]. Крім того, прізвище Костельника було під відозвою, із нагоди схвален-ня «Акту 30 червня 1941 р.» та під зверненням до української молоді Галичини на-прикінці жовтня 1943 року не підтримувати партизанів-ковпаківців, що були опубліковані в українських газетах окупаційного періоду. Як згодом відзначав у своїх спогадах мит-рополит Иосиф Сліпий, отець Костельник, очевидно «побоювався, що заарештують його за статті і бундючні виступи проти більшовиків», а тому й погодився очолити «Ініціативну групу» [41, с.310].

Греко-католицьке духовенство, втративши своїх єпископів і провід, не маючи за таких умов можливості вести організоване цер-ковне життя,