На виконання розпорядження РМ СРСР Станіславський облвиконком прийняв 5 травня 1961р. постанову «Про виконання розпорядження РМ СРСР від 16 березня 1961р.», якою передбачалося: «виключити з користування релігійних громад цвинтарні ділянки» [17, арк.31]. Також у цій постанові наголощувалось, що «приходські будинки, у яких проживали священики, повинні бути використані «під більш потрібні заклади», а священників слід переселити у скромніші помешкання, тобто на квартири до віруючих членів релігійної громади». Забрані приходські будинки використовувалися під шкільні класи, дитячі садки, фельдшерсько-акушерські пункти, сільради. Так, наприклад, в Тисминецькому районі Станіславської області в селі Дрогомирчани, як було задокументовано, – молитовний будинок був зруйнований на 50 % , тому до використання вважався не придатним. А в селі Лисець, молитовний будинок, згідно із постановою Ради у справах релігійних культів при Раді міністрів СРСР від 18 квітня 1947р., був переданий під районний кінотеатр [16, арк 6]. Всього до 1 жовтня 1961 р. в області було перепрофільовано 73 приходські будинки: 29 – під школи, 22 – під медичні заклади, 5 – під будинки побуту, 17 – під жилі будинки квартирного типу. Релігійним громадам також заборонялося будувати нові приходські будинки [35, с.147].

Варто зазначити, що у липні 1961 р. серед представників радянського керівництва області виношувалась ідея про об’єднання Станіславської і Чернівецької єпархій в одну, що дало б змогу «поступово проводити переміщення духовенства із одної області в іншу». 70 % священників у Станіславській єпархії становили колишні греко-католики, а «будучи переміщеним із Станіславської області такий священик начебто «не йшов би на поводу у віруючих» і не допускав би прихилення до уніатства. Священики, переміщені із Станіславської у Чернівецьку область не змогли б у віруючих знайти підтримку в схильності до уніатської обрядовості» [13, арк.48]. Але цей план в силу різних причин не був втілений у життя.

Експериментуючи різними репресивними методами над греко-католицькою церквою, радянська влада в 1961 р. розпочала на західноукраїнських землях жорстоку кампанію зі знищення придорожніх хрестів та капличок, що вважалися «пережитками релігійного культу». Хоча, загально відомо, що більшість із них було споруджено на честь пам’ятних історичних подій. Лише за пів року на теренах 12 районів Станіславської області було знято і розібрано 890 пам’ятних хрестів і 93 каплички. У першу чергу знімалися хрести, що стояли поблизу головних шосейних магістралей: Станіслав – Рогатин, Станіслав – Болехів, Станіслав – Яремче, Станіслав – Тлумач, Станіслав – Снятин [11, арк.26]. Аналізуючи статистичні дані варто наголосити, що станом на 20 грудня 1961р. заступник уповноваженого Ради в справах РПЦ при РМ СРСР в УРСР М. Гладаревський в доповідній записці відзначав, що станом на 20 листопада 1961 р. в Станіславській області зареєстровано 602 православних церкви, які обслуговували 220 священників [19, арк.4]. Крім того, на території області ще залишалося 34 уніатські церкви, а також нараховувалось 58 уніатських священників і 80 чоловік бувших монахів уніатських монастирів.

Одночасно з переведенням у православну віру греко-католицьких громад, проводилась відповідна робота з ліквідації греко-католицьких монастирів. За даними уповноваженого, станом на 1 січня 1945р. в Станіславської області діяли такі греко-католицькі монастирі та їх філіали:

1. Отців-василіян «Св. Василія Великого» – Станіслав, вул. Радянська, 181 (5 монахів). 2.Отців-редемптористів «Св. Йосипа» – Станіслав, вул. Пушкіна, 61(10 монахів). 3.Сестер-василіянок«Св. Василія Великого» – Станіслав, вул. Петра Скарги, (30 монахинь). 4.Сестер-служебниць «Пресвятої Непорочної Діви Марії» – Станіслав вул. Дзержинського, 94 (37 монахинь). 5.Сестер милосердя «Св. Вікентія від св. Павла» – Станіслав, вул. Пушкіна, (11 монахинь). 6.Отців-василіян – с. Погоня Тисменицького району (3 монахи).

7.Отців-студитів «Св. Теодора Студита» – с. Дора Яремчанського району, а в межах м. Яремче (6 монахів) [2, арк.4], Отців-василіян – Гошів (Ясна Гора) Болехівського (Долинського) району (11 мо-нахів). 8. Сестер-служебниць «Святої Родини» – Гошів (13 монахинь). 9.Сестер-служебниць «Св. Йосафата» – Войнилів (9 монахинь)[1, арк.12]. 10.Сестер-василіянок «Пресвятої Трійці» – с. Підмихайлівці Букачівського району (40 монахинь) [ 34, с.311] .

Крім названих, до серпня 1944р. існував головний монастир сестер-мироносиць у Богородчанах (70 монахинь), приміщення якого зайняла військова частина, а землю й господарські будівлі «освоїла» місцева МТС.

Головний монастир сестер-служебниць «Пресвятої Непорочної Діви Марії» у Ста-ніславі, що знаходився по вул. Дзержинського, 94, до війни мав свої філії в Богородчанах, Городенці, Грабовці, Гринівцях, Делятині, Заболотові, Коломиї, Косові, Микуличині, Надвірній, Печеніжині, Снятині, Солотвині, в Станіславі (вул. Чапаєва, 44 «б» і Казимирівська, 94), Княгинині, Тисмениці. Упродовж липня 1944 – травня 1945 років приміщення цих філій були «націоналізовані» для військових та господарських потреб [68, с.149]. Наприклад, приміщення філії монастиря в Станіславові по вул. Чапаєва, 44 «б», було передане музучилищу під гуртожиток для студентів, а монахинь переселили в монастир по вулиці Дзержинського, 94 [3, арк.69]

Щодо чоловічих монастирів, то в грудні 1945 р. зі Станіслава до Гошева були пе-реселені п'ять монахів ЧСВВ, а приміщення монастиря по вул. Радянській забрало 3-є міське відділення міліції.

Наприкінці березня 1946 р. облвиконком затвердив «План-проект переселення і злиття монастирів і монахів греко-католицької церкви в Станіславській області», що мав про-ходити у два етапи. На першому, передбачалось всіх ченців-василіян переселити до Гошева, черниць-василіянок – у Підмихайлівці, сестер-служебниць «Пресвятої Непорочної Діви Марії» – в монастир по вул. Дзержинського, 94 у Станіславі, а отців-студитів з Дори в Унівський монастир на Львівщині. Жіночі монастирі