Таке рішення МІС Польщі було викликано рядом причин, серед яких погіршення польсько-радянських відносин. Негативне ставлення польського керівництва до проекту Східного пакту виражалось в тому, що Пілсудський не хотів йти на дальше зближення з СРСР, а також зміна політики щодо відносин з Німеччиною. Скептична оцінка франко-радянського союзу, який, як їм здавалося, зменшував роль Польщі, як союзника Франції. І на кінець категоричне заперечення проти переходу Червоної армії через польську територію у випадку війни Франції, Польщі і СРСР з Німеччиною. Про погіршення польсько-радянських відносин свідчило і припинення польською стороною переговорів про роззброєння [18, с.157].

Починаючи з 1935 р. на польсько-радянські відносини почало впливати новий фактор-бажання Німеччини тісно співпрацювати з Польщею проти СРСР. Перший хто виступив з такою пропозицією в січні 1934 р. був приклад Пруссії член рейхстагу Г.Герині. Скоро і сам Гітлер заявив, що німецька авіація мала б надати допомогу Польщі у випадку “радянського повітряного нападу ” на неї [23,с.163].

Зміни відбулися в політиці Західноєвропейських держав, які намагалися добитися між собою згоди, до якої приєдналася б Німеччина. Про це свідчить римська згода Муссоліні і Лавеленс, англо-французька конвенція, підписана в Лондоні в перших числах лютого 1935 р. Візит англійського міністра іноземних справ Д. Саймона в Берліні в березні того ж року і англо-німецька морська згода, підписана в червні 1935 р. Тенденції ці були направленні на ізоляцію Радянського Союзу в Європі, на те, щоб зробити неактуальною концепцію Східного пакту, проект якого і так був уже сильно модифікаційний. В цих умовах Радянський Союз вступив в переговори про підписання двохстороннього договору про взаємодопомогу з Францією і Чехословакією. 2 травня 1935 р. такий договір був підписаний з Францією і 16 травня – з Чехословакією [25,с.206].

Відсутність критичної реакції із сторони Польщі на франко-радянський договір, Польща прийме участь в складанні Східного пакту, кінцевий проект якого мав форму багатостороннього договору про ненапад, нейтралітет і взаємних консультаціях, привід до деякого ослаблення напруженості в польсько-радянських відносинах. Політичним барометром, яким для польсько-німецьких відносин було питання про Гданськ. Здавалось, що бажання третього рейху втягнути Польщу в орбіту свого впливу сприймається рішучим проти водійством Варшави.

Надія на поліпшення польсько-радянських відносин пов’язували в Москві також з боротьбою за владу, яка після смерті Пілсутського (12 травня 1935 р.) розпочалась в колах “санацій” [18,с.181].

Літом 1937 р. радянське керівництво запропонувало керівництву Польщі скоротити на території СРСР число польських консультантів з метою усунути диспропорцію між числом польських послів в СРСР і радянських послів в Польщі. У іншому випадку керівництво СРСР погрожувало розірвати консульську конвенцію. Появилися повідомлення про заслання в СРСР із Польщі розвідників і провокаторів. Зросла чисельність прикордонних інцидентів, що викликало різкий протест радянських представників в Польщі [20, с.13].

Подальший розвиток між двома державами відбувався на фоні подій, які сколихнули Європу в 1938 р. Німеччина вперше провела акт територіальної анексії. У зв’язку з прикордонними інцидентами різко загострились відносини Польщі з Литвою, це призвело і до загострення відносин із СРСР [8,с.456].

В 1938 р. Німеччина запропонувала Польщі вступити в Антикомітернівський пакт. Цей факт загострив відносини Радянського Союзу та Польщі. Напруженість в польсько-радянських відносинах відбулося під час політики Західних держав, які намагались ізолювати не тільки Радянський Союз у плані політики, а також і Польщу. На конференції в Мюнхені прем’єр-міністр Англії, Франції, Німеччини і Італії прийшли до змови за рахунок Чехословакії [23, с.322].

Результатом Мюнхенської змови були неприйнятними і для Польщі. Залишаючи її один на один з Німеччиною, яка висунула проект “генерального урегулювання” відносин між двома державами, відповідно на умовах запропонованих нею, що означало повне підкорення Польщі рейху [24, с.140].

Варто зазначити, що інтереси СРСР і Польщі збігались щодо Карпатської України під час спроби вибороти незалежність. Тут її інтереси збігались, адже нереалізований український був небезпечним для обох держав. З Карпатської України до Галичини, він викликав у Польщі бути оточеною, а для СРСР становив небезпеку, як джерело українського національного руху за незалежність. Події 1939 р. показали, що СРСР і Польща все більше ставали своїх планів пошуку виходу з небезпечної ситуації. Незважаючи на те, що Польща остаточно відмовилася піти на союз з нацисткою Німеччиною, в СРСР це розцінювали, як потенціального ворога. Крім того радянське керівництво приваблювала ідея “збирання” втрачених територій колишньої Російської імперії.

Визначивши Польщу своєю наступною жертвою для агресій, нацистська Німеччина почала весною 1939 р. проявляти зацікавленість українським питанням. У Берліні розпочали підготовку організації масового повстання українців у Польщі. В умовах зростання українського фактору в німецькій зовнішній політиці, уряди СРСР і Польщі зайняли різні позиції. Усвідомлюючи загрозу цілісності держави, польські власті розпочали репресії проти українських інституцій, які вимагали автономії для всіх українських земель. Почали орієнтуватися на Польську державу, а другого- на Німеччину, сподіваючись з її допомогою вибороти українську державність [25, с.239].

За цих умов населення Західної України, природно не могло передбачити трагічний розвиток подій. Однак висловлювались переконання, що у кінцевому підсумку Радянський Союз приєднається до Німеччини.

Сталін був у вигідному становищі, в Берліні вирішили передати українські землі СРСР. Досягнутий радянсько-німецький компроміс, який визначав подальшу долю Західної України, вніс істотні зміни в міжнародний характер українського питання. Побоюючись викликати недовіру й Сталіна, у