Масонство на Україні менш усього можна назвати українським, — менш усього — бо воно відбивало на собі національні риси української людності. І сталось це не якимсь випадком, а було цілком природним з’явищем. Зрозуміємо його тільки тоді, коли зважимо як походження масонства й ті шляхи, що ними воно заходило на Україну, так і ті верстви людності, серед яких шукало й знаходило воно собі адептів. Зародившись у Західній Європі зі специфічним завданням — створити «всесвітнє братство», масонство, як відомо, взагалі мало клопоталось та мало навіть і зважало на всякі національні одміни тих країв, де пробувало стати твердою ногою, силкуючись скрізь набути універсального характеру. Борючись з національним уже через свою «всесвітню» тенденцію, воно проте скрізь зберігало сліди свого походження (англійське масонство, німецьке розенкрейцерство і т. ін.), навіть серед нових національних обставин. І тим більш у нас, бо на Україну масонство заходило або через Великоросію, або через Польщу, — отже, ще раз пересаджені його форми, окрім первісної основи, зберігали ще й сліди пізнішої осади, які ще не встигли були розпуститись у місцевих обставинах та за слухачів і прихильників. Незважаючи на тенденції «всесвітності», масонство, звичайно, менш усього було універсальним у своєму розповсюдженні. Дослідники російського, напр., масонства справедливо зазначають, що з масонства на російському ґрунті була перша організація інтелігенції, перша спроба останньої створити якусь ідеологію і виявити відповідну до неї практичну роботу. Але сама інтелігенція XVIII і поч. XIX ст. мала яскраво додержану класову фізіономію та вдачу. Народні маси, отой клас рабів-кріпаків, уже через таке своє становище лишались поза межами всяких інтелігентських замірів того часу. Інтелігентами могли тоді бути люди тільки з пансько-шляхетського чи поміщицького стану, і це не минало, звичайно, без сліду у формуванні поглядів їхніх та настроїв. Поодинокі люди ще могли іноді визволитись од поглядів та забобонів свого кола, але в цілому панували його звички й міцно держали в залежності од себе й вільних мулярів, оце типове породження інтелігентських кіл свого часу.

На Україні повинно було це статися навіть більше, ніж де-інде. Наприкінці XVIII ст. тут довершився вже процес покріпачення народних мас, і кріпацьке право, «козацькою нікдись шаблею скасоване», знову зробилось ніби нормальною формою громадського ладу. Та через специфічні місцеві умови кріпацька маса на Україні ще далі стояла од панського стану, ще більш од нього була одгороджена, бо не самими соціальними і економічними різнилась ознаками. Прірву соціальну і економічну між паном та кріпаком ще глибше проорали тут різниці національні, почасти релігійні, і обернули її просто таки в безодню. Під'яремний «хлоп», що робив панщину, не мав тут нічого спільного з паном-поляком або споляченим земляком своїм на правому боці Дніпра, великоросом, або зрусифікованим більш-менш «малоросіянином» на Лівобіччі. Мова, звичаї, побут, часто віра навіть — довершали тут розбрат, соціальними і економічними суперечностями витворений, і з панського стану утворили тут зовсім інший національний тип людності. І коли за наших навіть часів, незважаючи на існування національної української інтелігенції, цей розбрат не зник і не припинився, то що вже говорити про ті часи, сто років тому: обставини, що різнили вищі класи од народу, саме в повному були тоді розквіті. Народні маси і панство на Україні належали тоді не тільки до протилежних класів, до ворожих соціальне таборів, а й до різних національностей, і інтимний, скажу так, доступ до народу інтелігента, все-таки «пана» насамперед, стрівав непереможні перешкоди. Українська вдача національна, що збереглася в чистоті тільки серед народної маси, певна річ, впливала подекуди на настрої отих одірваних од маси вищих класів; але зате й їм тим легше було зберегти в чистоті позичені деінде форми громадського руху, що далі одійшли вони од народу. В такому становищі, як побачимо зараз, опинилося тут і масонство, а через те й було воно — тільки масонством на Україні, але не українським масонством, і почало було набувати трохи національних рис хіба аж останніми часами свого тут існування.

А тим часом мало де по інших сторонах були обставини більш, може, сприятливі тому, щоб у масонські форми влити національний і досить широкий рух громадський. На Україні грунт до цього був досить уже прочищений попередньою історією, і коли б масони, що тут працювали, більш знали історію свого краю й менш одірвані були од місцевого життя та його традицій, то, певне, й сама історія масонства на Україні не була б така вбога на факти справжнього впливу та широкого громадського значення. Якихось сто літ перед масонством уся Україна густо вкрита була організаціями, що навіть з найбільш поверхового та неуважного погляду ніби аж просяться до аналогії з масонством. І найголовніше, що з-поза схожості зовнішньої проступає тут і внутрішнє споріднення, з тією, проте, різницею, що згадані організації справді були позакласовими і всенародними й слугували потребам справжнього демосу.

Українські братства — бо їх я маю на думці — не самою назвою були схожі з масонством і не самим спільним походженням од середньовічних гільдій та цехів і інших таких ремісницьких організацій, з якими й додержували за весь час свого існування найтісніших зв'язків. Були і