IV 

Так просмоктувалось життя в організації, що далеко од нього стояли; так місцевий ґрунт заявляв про себе навіть там, де з традиції, з одчуження, з психіки захожих людей про нього забували, ним нехтували, ним гребували. Надто характерна в цій справі участь Падури: в його особі українське письменство, що саме народилося як нова животворча сила, починає свою визвольну путь, береться до тієї політичної місії, якої вона не була ще й сама свідома і вже, напевне, не здавала собі тоді з неї ще ясно справи. Ідея, що справжній господар цієї землі — то потріпуваний, осміяний, оганьбований мужик-кріпак-хохол, ця ідея, що була написана на прапорі українського письменства, виразно пробивається в згаданому допіру епізоді й до комплексу поплутаних стосунків на Україні вводить ще одну силу — силу українського письменства. Поміж іншими організаціями і масонство на Україні під впливом навіть на віддалі од тієї сили виявляє тенденцію стати українським — не тільки територіальне, а вже й національно-українським.

На Україні масонство, як знаємо, проіснувало дуже недовго, і нового духу подув позначається вже в інших організаціях (25), насамперед у таємному товаристві Соединенных Славян (26) Виросло це товариство з масонських елементів р. 1823-го, але поставило собі вже далеко конкретніші і суто політичні завдання. Правда, ще й це товариство спеціально про Україну не згадує, але вплив місцевого ґрунту в загальнішій формі виявляється поки що в зацікавленні долею слов'янства, що надзвичайно характерно, — федералістичною ідеєю, яку товариство розгорнуло дуже широко і яскраво. Батьківщиною федеративної думки була Україна: тільки тут ця ідея могла народитися і вилитися одразу ж у такі надзвичайно виразні і яскраві форми. «Общество, — писав один із головних його членів, — имело главной целью освобождение всех славянских племен от самовластя, уничтожение существующей между некоторыми из них национальной ненависти и соединение всех обитаемых ими земель федеративним союзом». (27) Одразу ж таки позначилась і боротьба між федералістичними елементами на Україні й тими централістичними, що гуртувалися в т. зв. Южном Обществе, члени якого вже тоді згорда говорили про «повітовий патріотизм». Поєднання Соединенных Славян зі згаданим Южним Обществом було сущим нещастям для розвитку федеративної, а далі й національної української ідеї. Централізм цим разом переміг і затяг федералістичні елементи на Україні в ту фантастичну, мало підготовлену гру, що кінчилась не тільки повним розгромом таємних товариств, а й паузою в громадянському розвитку. «С сего времени, — як згадує цитований допіру літописець початків федералізму на Україні, — Славянский союз существовал только в мыслях и сердцах немногих, которые не могли забыть возвышенной и великой, хотя, может быть, по мнению некоторых, мечтательной идеи федеративного союза славянских народов» (29). Між цими «немногими» були справді цікаві для нас люди, в яких прокльовуються задатки вже й національної — не скажу — свідомості, а симпатії й настроєності. Таким був Петро Борисов, що заснував оте товариство Соединенных Славян, «целью которого было освобождение всех славян в Европе и соединение их в одну федеративную республику». (29) Таким був сам автор цитованих мемуарів Горбачевський, що в одному приватному листі називає себе «малороссом» і оповідає, що батько його «дрожал и эту дрожь передал нам, своим детям, рассказывая о бедствиях своей любезной Малороссии». (30) Таким був юнкер Драгоманов, полтавець, дядько славного українського вченого та публіциста. Хоч як у цих та близьких до них людей забито було памороки всеросійською абстракцією, але вони все ж почували зв'язки з українським ґрунтом, і саме ці зв'язки попервах і виявлялися в тих федералістичних комбінаціях, які вони виставили були супроти безоглядного централізму захожих людей. З інтересу до слов'янства, з федералізму починалася українська ідея, і вже тоді викликала вона й думки про долю України та патріотичні спомини з минулого. «Позвольте мне вам писать, — звертається, напр., до Рилєєва р. 1825 відомий Мик. Маркевич, — как истинный гражданин своего любезного отечества, как добрый малороссиянин. Итак могу ли я хладнокровно читать «Войнаровского» и «Наливайко»? Поймите мою и всех знакомых мне моих соотечественников благодарность... Мы не потеряли еще из виду деяний великих мужей малороссиян, во многих сердцах не уменьшилась прежняя сила чувств и преданности к отчизне. Вы еще найдете живым у нас дух Полуботка». (31) Незабаром ця федералістична ідея в поєднанні з українським національним почуттям виявить себе вже на повен зріст теж на київському ґрунті, в програмі і заходах Кирило-Мефодіївського братства і навіть озветься деякою родинною традицією в політичних концепціях Драгоманова, Між тими першими федералістичними і пізнішим політичним і національно-громадським рухом на Україні, безперечно, можна протягти безпосередні нитки й знайти спільні вузли.

Ці нитки у формі «близкого сходства» зазначив і Драгоманов у своїй передмові до відомого листа Костомарова, надрукованого в Герценовому «Колоколе». Драгоманов переказує, що під час обшуку Костомарова у нього на столі жандарми взяли «Доклад следственной комиссии 30 мая 1826 г.»,