Лекція 5
Формування українського козацтва (кінець XV – середина ХVІІ ст.)
Формування українського козацтва (кінець XV – сер. ХVІІ ст.)
Література:
1. Антонович В. Коротка історія козаччини. -К. 1991
2. Апанович О. Розповіді про запорозьких козаків. -К ,1991
3. Апанович О. Гетьмани України і кошові отамани Запорозької Січі. -К.,1993
4. Боплан Г.Опис України.– К., 1990.–с.691.
5. Виникнення козацтва, його роль у зародженні буржуазних відносин в Україні // Терещенко Ю. Україна і європейський світ. -К.1996.-С. 394-409.
6. Голобуцький В. Запорозьке козацтво.–К., 1994.
7. Крип’якевич І. Історія козаччини. – Львів, 1922.
8. Мицик Ю. Плохій С. Стороженко І. Як козаки воювали. -Дніпропетровськ, 1990
9. Смолій В. Феномен українського козацтва в загально історичному контексті // Український історичний журнал (далі У.І.Ж.).-1991.-№5-С.61-73
10. Українське козацтво: сучасний стан та перспективи дослідження, (матеріали круглого столу). // У.І.Ж.-1990.-№12.-С. 12-29.
11. Щербак В. Джерела формування українського козацтва // У.І.Ж.-1994.-№2-3,-С 12-23.
12. Щербак В. Запорозька Січ як фактор консолідації українського козацтва до середини ХVII ст. // У.І.Ж.-1995.- №5.- С. 66-72.
13. Щербак В. Українське козацтво: формування соціального стану. Друга половина ХV – середина ХVІІ ст. –К., 2000.
14. Яворницький Д. Історія запорозьких козаків. - Т. І-К -,1990.
15. Яковенко Н. Нарис історії України з найдавніших часів до кінця ХVІІІ ст. –К., 1997.
1. Проблема походження козаччини в історіографії. Поняття "козак", козацтво у світовому контексті й феномен української козаччини.
Ця тема має принципове значення для вивчення історії України. Адже козацтву належить особливе місце у вітчизняній історії ХVI-ХVII ст., яке визначається тим, що в цей період козацтво виступило провідною силою визвольних змагань українського народу. За словами українського історика Д.Дорошенка:
"Козаччина є не тільки найблискучішою сторінкою української історії, вона являє собою ще й добу найбільшого напруження сил народу і його державної, соціальної та культурної творчості, коли виявилися яскраво найліпші ясні й найгірші темні сторони українського менталітету... Козаччина-ідеал українського народу, оспіваний і опоетизований у піснях. "/Дорошенко Д. Нарис історії України. -Львів,1990 .-С. 152/
Таким чином українське козацтво - центральне явище історії України, яке в наступні періоди владно жило в народній пам'яті й привертало посилену увагу в історіографії.
Необхідно чітко зазначити, що козаччина зародилась й розвинулась органічно, як результат особливих умов українського життя ХV-ХVІ століть на степовім пограниччю. Процес її зародження і формування був довгий, і окремі моменти цього процесу були малопомітними й не піддавалися зафіксуванню тим більше, що саме життя козаччини проходило в глухих степових просторах далеко від культурних осередків. Це призвело до того, що коли нарешті козаччина виступила на широку арену історії як вона постала і звідки, ніхто не міг дати ясної й точної відповіді. (Див. Дорошенко Д. Нарис історії України... -С. 153).
На протязі століть було висунуто багато думок, гіпотез і концепцій походження українських козаків, власне це питання постало з появою самого козацтва. З одного боку, в міру зростання козацтва й розширення сфери його діянь виникла необхідність його самоусвідомлення, немислимого без установлення родоводу. З другого боку, водночас виникла потреба його усвідомлення зовні-сусідніми народами, котрі з ним стикалися. Цікаво зазначити, що дещо парадоксальним чином у питанні походження українського козацтва ближчими до історичної дійсності виявилися польські шляхетські хроністи та історики, які вороже ставилися до козаків, тоді як українські літописці та історики виявили схильність до сміливих, оригінальних, але надуманих генеологічних побудов.
Польські хроністи кінця ХVІ- початку XVII ст.. /до речі, їх праці цінні тим, що мають характер не умоглядних конструкцій, а безпосередніх свідчень /-М.Бєльський, П.П'ясецький, С.Грондський, В.Коховський та інші у з'ясуванні походження козацтва підійшли близько до об'єктивної дійсності:
"Ті з руського /тобто українського-В.П./- народу писав, наприклад, С.Грондський-хто... не хотів ходити в ярмі й терпіти владу місцевих панів, ішли в далекі краї. тоді ще не залюднені, й здобували собі право на свободу... засновували нові селища і, щоб відрізнятися від селян, що належали панам, стали називати себе козаками", (Цитуємо за Д.Наливайком. Козацька християнська республіка (Запорожська Січ у західноєвропейських літературних пам'ятках).-К.,1992.-С.32).
Наголошуючи на селянському "хлопському" походженні козаків, польські шляхетські хроністи ставили на меті їх дискредитування, виходячи із системи феодальних соціально-ідеологічних понять і цінностей, в якій хлопи стояли на найнижчому щаблі суспільної стратифікації. (Доречі, щодо назви "козаки", то М.Стрийковський виводить її від якогось стародавнього ватажка "Козака"; П.Пясецький і В.Коховський виводили назву козаків від слова "коза", бо вони були такі ж прудкі, проворні, як кози тощо). Не дивлячись на всю сміхотворність такої концепції вона мала певне поширення в Європі. Зокрема французький дослідник П’єр Шевальє, який вважався у Франції історіографом української козаччини в 1663 році у своїй книзі писав: „козаки завдячують своєю назвою вправності та спритності, з якими вони досягають найнебезпечніших та найнеприступніших місць ... польське слово „коза” означає те саме, що і французьке слово une chevre” (П’єр Шевальє Історія війни козаків проти Польщі.–К., 1993.– с.23.).
І навпаки, українські автори виводили походження козаків від відомих народів минулого з метою утвердження його авторитету і його визнання в тій же системі тогочасних соціально-ідеологічних понять і цінностей. Подібні "родоводи" були в той час загальноєвропейським явищем доби Відродження, потіснивши середньовічну біблійну традицію, за якою походження всіх народів велося від синів Ноя. Так виникли версії скіфського, сарматського, хозарського, походження козаків, із яких із легкої руки літописця Г.Граб'янки [1710 р.] найбільшого поширення набула "хозарська версія":
"народ малоросійський, прозваний козаками, має, щонайдавніше походження від скіфського роду, - від