своїм добробутом, порівняно з вбогими покріпаченими селами. Безперечно, головною причиною цього стала зацікавленість вільної людини, якою був козак, у розвитку свого власного господарства, відсутність феодального примусу. Не викликає сумніву той факт, що вже з ХVIст. козацькі господарства несли в собі значні потенційні можливості, у яких добре помітні риси буржуазного способу виробництва. Про це свідчить характер виробничих відносин, що склався в козацьких господарствах-зимівниках-застосування в них найманої праці, їх широкий товарний характер. (Див. Голубицький В. Запорозьке козацтво.-К.,1957.-С.48,І05-107). Як дрібний власник, козак був найбільше зацікавлений у ліквідації великого феодального землеволодіння та феодально-кріпосницької системи взагалі, що постійно загрожувала йому як незалежному виробникові. Отже, якщо в Західній Європі утвердження буржуазних відносин було пов'язано з т. зв. комунальними революціями, розвитком міст ("міське повітря робило людину вільною"), то в Україні цей процес пов'язаний з утвердженням козацтва. За слушними зауваженнями І.Крип’якевича в середині ХVII ст.., „в степах виробився оригінальний тип козацької господарки” ( Крип’якевич І.П. Богдан Хмельницький .–Львів, 1990.– с.44).
Необхідно звернути увагу на те, що з самого початку козацтво формувалося як категорія людей, що виходила за вузькі рамки феодальної становості (хоч і розвивалась в межах феодальної формації). Козацтво не вписувалося в звичайну ієрархічну регламентацію феодального законодавства, фактично виглядало певною аномалією. Адже кожна суспільна: верства-магнати, духовенство, шляхта, міщани, вільні землероби і селяни-кріпаки-мали фіксовані права і обов'язки, навіть король-підлягав законодавчій регламентації (обирався на сеймах, заключав т. зв. расtа соnvеntа із шляхтою тощо), і тільки козаки не мали фактично ніяких обов'язків по відношенню до Речі Посполитої. М.Грушевський слушно зауважив з цього приводу:
"... є козаки dе fасtо, але немає їх dе jиrе" (Грушевський М. Історія України-Руси...Т.7.-С.13І)
Розв'язання цієї правової колізії історична наука традиційно пов'язує із іменем польського короля Стефана Баторія (1576-1586), котрий виявив законодавчу ініціативу, скориставшись правом наймати на військову службу короні найманців-іноземців, заплющивши очі на те, що формально козаки були підданими короля, адже після Люблінської унії українські землі були в складі Речі Посполитої. Така схема легітимації /узаконення/ козацького стану вважалася класичною і загально-прийнятою (вона увійшла в козацькі літописи, які оповідають буцімто король Стефан Баторій в 157б р. провів реформу, згідно якої набрав 6000 (!) козаків на службу, дав їм гетьмана і ряд привілеїв). Дослідження істориків І.Крип'якевича, М.Кордуби та інших внесли корективи в цю схему (Див. Крип'якевич І. Козаччина і Баторієві вольності // Матеріали до історії козаччини Т.1.// Жерела до історії України-Руси.-Т.УШ.-Львів,1908.-С.1-4б]. Вони довели, що ніякої "реформи" Стефана Баторія не було, бо ще в 1524р король Сігізмунд І пропонував створити для захисту південних кордонів наймане військо із козаків. Але вперше це вдалося здійснити Сигизмунду П Августу в 1572р. наймані козаки (300 чол.) були записані в окремий реєстр (список) від чого дістали назву реєстрове козацтво.
Справу було доручено коронному гетьману Юрію Язловецькому, який і провів цю постанову в життя, призначивши старшим над козаками Яна Бадовського. На жаль текст королівської постанови втрачений, але збереглася грамота про затвердження старшим Я.Бадовського з резиденцією в м.Біла Церква. В ній також зафіксовано право судового імунітету козаків:
"... зо всих козаков низових кождому справедливость неодноволочную водлуг права посполитого чинити й в том слушне й пристойне справовати, не будучи повинен с того уряду судейського й з домов белоцерковських перед воєводами, старостами й врадами нашими й ни перед ким иншим усправедливяти, толко перед нами господарем, або перед паном возводою руским (гетьманом) й по нем будучим гетьманом иншим до своєго живота" (Грушевський М. Історія УкраЇни-Руси...Т.7.-С.143].
Таким чином відбулося відокремлення козаків з-під юрисдикції старост, що дало розвиток ідеї козаччини як окремого стану.
В 1576р. Стефан Баторій набрав на службу 500 козаків, (пізніше 1583р.-600 чол.), які діставали платню по 6 коп. литовських грошей; сукно на жупан, право землеволодіння; право власної військової, адміністративної та судової юрисдикції; клейноди; гармати; містечко "Трахтемирів (нині село на Київщині) з монастирем для розміщення арсеналу та лікування поранених і хворих козаків тощо. Перші 2-3 десятиліття старшого реєстру та іншу старшину, в тому числі суддів, призначав королівський уряд, а десь з кінця ХVIст. самі реєстрові козаки. Реєстрове військо офіційно називалось "Низовим" та "Запорізьким". Отже, до появи реєстрового козацтва спричинила низка окремих розпоряджень, а не одноразова "реформа". Але думається суть не в цьому, а в тому, що як справедливо зазначав акад. М.Василенко:
"Баторій беручи козаків на королівську службу сприяв пробудженню в козаччині свідомості своєї відокремленості від інших станів у державі. Козаки втупили з державою в договір як самостійна вільна верства. Користуючись з імунітету, козаки відчували своє упривілейоване становище". (Цит. за Д.Дорошенком. Нарис історії України... С.162)
Цю думку підтримує і М.Грушевський:
"... се було початком козацького імунітету-першою підставою сформовання козацької верстви як суспільної кляси... Сама логіка фактів вимагала того. що коли вся козаччина піддана під власть і суд "старшого", то вся вона ... тим самим виймалася з власти й юрисдикції инших урядів. Чи хотіло сього правительство чи ні, чи мало воно на увазі такий вислід реформи, инша справа, але річ очевидна, що власне в такім напрямі дуже наручнім і вигіднім для козаччини, мусіла піти мисль козацька й такі виводи зробила з нової реформи". (Грушевський М. Історія України-Руси...Т.7.-С. 144-145).
Правда варто зазначити (про це писали багато дослідників і зокрема М.Кордуба-див. Кордуба М. Примітки // Антонович В. Про козацькі часи на Україні... С.55), що польська