Вступ

Актуальність проблеми. Близько 867р. відбулася подія, що до цього часу непокоїть, створює дискусії між багатьма дослідниками-істориками. В “Окружному посланні” Фотій засвідчує, що руси “проміняли еллінську і безбожну віру, якої раніше дотримувалися, на чисте християнське вчення”, додавши до цього, що “вони прийняли пастиря” і “з великою ретельністю виконують християнські обряди”. Це свідчення підтвердили ще кілька джерел “Життєпис Василія І”, а також кілька арабських джерел.

У цьому контексті значні науково-практичні інтереси ставить дослідження реальності і можливості прийняття християнства Київською Руссю, за сто років до Володимирового хрещення, Аскольдом.

Об’єктом дослідження є прийняття християнства Аскольдом у середині ІХ ст. Для цього треба вивчити всі можливі джерела, а також погляди на неї в давній і сучасній історіографії.

Для розкриття цієї проблеми треба розкрити такі питання:

Становище Русі на час правління Аскольда.

Джерела, які засвідчують правдивість проблеми.

а) грецькі джерела;

б) мусульманські джерела;

в) вітчизняні джерела.

Історіографія проблеми.

Питання щодо датування Аскольдового хрещення.

Практичне значення наукової роботи. Зібрати і дослідити матеріал та зробити висновки, які можуть бути використані для підготовки узагальнюючих праць.

Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовано актуальність теми, окреслено хронологічні межі дослідження, його мету та завдання, наукову новизну і практичне значення.

У першому розділі міститься огляд становища Київської Русі на час першого прийняття християнства. Це потрібно для того, щоб зрозуміти кордони, могутність і міжнародне становище Русі, зв’язки з іншими країнами, зокрема з Хазарією та Візантією, зовнішню політику, яку проводив Аскольд. Це тісно пов’язане з проблемою хрещення Русі, оскільки показує чи мав Аскольд силу запровадити християнство, необхідність запровадження.

У другому розділі висвітлено більшість джерел, за якими можна констатувати сам факт хрещення Русі за Аскольда. Причому висвітлюються не лише вітчизняні, але й грецькі та мусульманські джерела. Зокрема грецькі: “Окружне послання” патріарха Фотія, “Життєпис Василія І” та ін.; мусульманські: свідчення Ібн-Хордаубег (автор кінця ІХ ст.), Ал-Масуді, Ал-Маразі.

У третьому розділі розглядаються різні погляди як істориків минулого так і сучасного, як і прихильників проблеми, так і вчених, які заперечували цей факт (А.Л.Шлепер, Ф.К.Брун, Д.І.Бягалій, Б.Д.Греков, В.В.Мавродін, М.В.Шевченко, М.Ф.Лавров, Л.Погонська-Василенко, В.М.Татищев, Б.О.Рибаков, М.Ф.Котлер).

В четвертому розділі показано різні гіпотези та доводи істориків щодо точної дати прийняття християнства Аскольда. Аналізуються дані різних джерел та фактів християнізації. Співставляються дати різних подій, які були у період хрещення Аскольда.

Розділ І

Становище Русі на час правління Аскольда.

Виникнення давньоруської держави було безпосередньо зв’язане з перемогою феодальних відносин. Хронологія цього процесу досить точно збігається з тим часом формування феодалізму у східних слов’ян: він охоплює майже все І тис. н.е. і завершується на середину ІХ ст. Правління Аскольда (загинув у 882р.) становить блискучу сторінку в історії ранньої Русі, коли молода держава вийшла на світову арену, здобувши загальне визнання, і ствердивши себе як невід’ємну частину середньовічної Європи. Титул Кагана, прийнятий Аскольдом, дорівнював імператорському (царському) і був переконливим виявом політичної претензійності київського володаря.

До часів Аскольда належить повідомлення арабських письменників про три центри Русі. Це автори так званої групи Ал-Бахі: Ал-Істахрі, Ібн-Хаукаль, анонімна книга “Худу-ал-Алам”, а також значно пізніший твір Ідрісі. За свідченням цих джерел, в середині або на початку другої половини ІХ ст. в Східній Європі існували три об’єднання східнослов’янських племен – Куявія, Славія та Арсанія (чи Артанія). Локалізація цих об’єднань можна вважати з’ясованою – попри численні гіпотези, висловлені в літературі.

Куявія – Це Київська Русь, тобто держава Аскольда. Вона охоплювала південну групу східнослов’янських племен з центром у Києві. Головне територіальне ядро утворювала Середня Наддніпрянщина – за термінологією А.Насонова та Б.Рибакова “початкова Русь”, або ж “Русь у вузькому значенні слова”. Її містами, крім Києва, були Чернігів та Переяслав.

Славія – об’єднання північної частини східнослов’янських і деяких не слов’янських племен з центром у Ладозі – майбутня Новгородська Русь.

Серйозні суперечки викликає Арсанія, але більшіст дослідників визнають, що вона локалізується на південному сході нашої країни – в області надазов’я, Східного Криму та Північного Кавказу. Це так звана Азовська, або Чорноморська чи Тмутараканська Русь.

За Аскольда до складу Київської Русі входили землі полян, деревлян, дреговичів та південно-західної частини, сіверян (з містом Черніговом). Славія включала територію ільменських словенів, чуді, весі та мері. Між обома об’єднаннями лежала область кривичів, щодо 872р. зберігала незалежність Землі в’ятичів, радимичів та більшої частини сіверян ще у VIII ст. були захоплені хазарами і перебували під зверхністю Каганату.

Головні інтереси Аскольдової Русі охоплювали південь та південний схід. Її приваблювали багаті й сильні держави – Хазарія, Болгарія, Візантія, кавказькі країни – Грузія, Вірменія, Албанія (Азербайджан), навіть віддалений Багдад. З ним вона підтримувала активні торгівельні та політичні зв’язки.

З Хазарією, яка з ІХ ст. почала занепадати, Аскольд підтримував мирні стосунки. Не ставлячи серйозної загрози для молодої держави, каганат, одначе, був ще досить міцним заслоном проти кочових племен Сходу. Лояльними були відносини Русі з мадярами, які у першій половині і середині ІХ ст. утворили політичне об’єднання в басейні Дону – Леведію. Змушені відійти під тиском печенігів до Нижнього Наддніпров’я, вони перейшли під Київський протекторат.

Інтереси забезпечення східного тилу спонукал київського кагана утримуватися від будь-яких конфліктів з Хазарією. Напевно тому він не ставив перед собою мету про визволення і прилучення до Русі в’ятичів, радимичів та сіверян, які лишалися в складі каганату аж до захоплення Києва Олегом в 882р. Натомість Аскольд був зацікавлений землями Східного Криму та Надкубання (Арсанія), які мали стати