Дуже коротко про це йдеться у так званого продовжувача Феофана: “небагато часу пізніше посольство їхнє (русів - М.Б.) прибуло у царське місто з проханням зробити їх учасниками у святому хрещенні, що й було доконано" [ Theoph. Cont., p.196]

Переказ Константина Багрянородного потворено у візантійських хроніах ХІ-ХІІ ст. (Скимця-Кедрин [Ced. – Scyl., p.173], Зонара [Zon., p.404] та ін.) Ці свідчення не мають самостійного джерелознавчого значення, оскільки в них відсутня жодна додаткова інформація. Проте вони переконливо свідчать про факт хрещення Русі в третій чверті ІХ ст. був визнаний у Візантії ХІ-ХІІ ст. і не викликав щодо своєї достовірності жодних сумнівів. Для грецької історіографії Русь кінця ІХ-Х ст. була християнською країною, починаючи від часів Аскольда “Змова мовчання” стосовно Володимирова хрещення дістає документальне роз’яснення.

Грецькі історики ХІ-ХІІ ст. були погано поінформовані про київські справи. Стверджена у Візантії концепція християнської Русі, природно, стикалася з Володимировою легендою, що прагнула приписати християнізацію країни самому лише Володимиру Святому. Ця легенда знайшла відбиття і в грецькій літературі, але наскільки своєрідне і несподіване, що виключає можливість вбачати в ній певну історіографічну версію. Цікавим документом є так звана Бандурієва легенда, що належить анонімному візантійському автору.

В кінці XVII ст. Ансельм Бандурі видав невідому доти повість присвячену Володимиру Святому. Більш повний текст опубліковано пізніше В.Е.Регелем [796, p.p. 44-51]. Зміст оповідки становить своєрідну контамінацію різних сюжетів.

Русь, згідно цієї версії, хрестив Володимир, але він мав справу не з Василем ІІ Болгаробойцем, а з Василем І Македонином, сучасником Аскольда. В ролі просвітників Русі виступають Кирило та Афанасій. Вони сподвижники архієрея, який продемонстрував чудо з Євангелієм. Для успіху просвітницької місії вони створюють спеціальний слов’янський алфавіт з 35 літер. Тут поєднано щонайменше три різні перекази: 1) відомості про перше хрещення Русі, що йдуть від Константина Багрянородного; 2) історія моравської місії Кирила і Мефодія, під час якої винайдено слов’янський алфавіт; 3) особисте хрещення київського князя Володимира Святославина наприкінці Х ст. і повернення християнству значення офіційної релігії на Русі.

Бандурієва легенда становить собою винятково важливий, можна сказати унікальний, документ, що відбив дивовижне переплетення історичних тенденцій та ідеологічних концепцій. Значення його виходить далеко за рамки самого твору, бо допомагає з’ясуванню та інтерпретації багатьох інших джерел. Як бачимо, крім того, що в ролі просвітника Русі виступає Володимир Святославич, сам акт хрещення віднесено до часів Василя І Македонина. Кирила та Афанасія-Мефодія, тобто до другої половини ІХ ст.

Мусульманські джерела. Поширення християнства у східних слов’ян в ІХ-Х ст. засвідчено і в арабських джерелах. Зокрема, Ібн-Хордадбег (автор кінця ІХ ст.), оповідаючи про русів (точніше руських купців, що приїздили до Багдада), підкреслював: “І видають вони себе за християн, і платять джізію” [444, c.385$ 842, c.77]. Наведений текст, правда, звучить трохи двозначно: руси “видають” себе за християн, але чи були вони такими насправді? Втім, враховуючи ситуацію, цей відтінок неясності можна зняти. Прикидатися християнами в Багдаді, не будучи ними реально,