Наведений матеріал не витримує критики. Угода імператора Василя І Македонина укладена не з Олегом, а з Аскольдом (що надійно засвідчено Никонівським літописом) Отже не 886р., а не пізніше 882р.. Справжян дата договору (874р.) також не виключає сумнівів і передує поверненню Фотія на патріаршество. До того ж Константин Багрянородний твердить, що архієрей надісланий на русь, був рукопокладений Ігнатієм, а не Фотієм. Таким чином, усуваючи, ніби, одні протиріччя, коментована версія породжує нові, ще складніші.

Розбіжність джерел активно дебатувалася в новітній літературі. Частина істориків, але менша, віддавала перевагу версії Константина. Їх позиція здається безнадійною. Заперечувати свідчення Фотія неможливо, оскільки передбачати подію за десятиліття до того, як вона сталася реально, патріарх, звичайно, неміг. Залишається одне з двох: або відкинути повідомлення Порфирогенета, як недостовірне, або спробувати відтлумачити його якось по-іншому. Декотрі дослядники вважали, що обидва джерела доброякісні, але мають не увазі різін події. М.М.Карамзін писав, що свідчення візантійських джерел можуть бути принципово узгоджені: церковних наставників на Русь могли надсилати і Фотій, і Ігнатій.

Правильну позицію, на наш погляд, зайняв Б.М.Меліоранський. Він писав: «Продовжувач (Феофана, тобто Константин Багрянородний. – М.Б.) має на увазі змін унадісланого Фотієм єпископа русів, що мала місце за патріарха Ігнатія після 867р. І друзі й вороги Фотія визнають, що він володів особливою здібністю привертати до себе прибічників; з числа всіх єпископів, ним поставлених, або тих, хто його визнали, зрадили його у 867-877рр. Лише дуже нечисленні; а переважна більшість були позбавлені кафедр і замінені ігнатіанцями. Нічого нема неймовірного і тому, щосеред них опинився й надісланий, або призначений на Русь архієпископ.

Таке припущення правдоподібне. Втім, можливе інакше, ще простіше: архієрей, рукопокладений Фотієм, міг померти, або ж з якихось причин повернутися до імперії. Звільнена вакансія потребувала заміщення незалежно від міркувань високої політики. Таким чином, у нас нема ніяких підстав брати під сумнів свідчення Константина Багрянородного. Він писав у середині Х ст., коли пам’ять про Аскольдове хрещення вже стиралася в свідомості сучасників. Онук Василя І, звичайно, прагнув прикрасити діяльність свого діда, всіляко підкреслюючи його досягення й заслуги. Тому не дивно, що розповідь про призначення на Русь нового ієрарха перейшла межу історичної достовірності й під пером порфірородного хроніста адміністративний по суті акт перетворився на незмірно важливий і масштабний акт хрещення Русі.

Підкреслимо: звсім необов’язково вбачати в цьому свідому фальсифікацію. Константин користувався різними джерелами. В їх повідомленнях містилося чимало протиріч – чи то справжніх, чи то удаваних. З цих протиріч треба було знайти вихід. І немає нічого дивного, що з можливих альтернатив Константин обирав найважливіший для свого діда.

Таким чином зникає суперечливість і все порівняно легко стає на свої місця. Усе заперечуючи достовірність Константинового переказу, надаємо перевагу версії Фотія. Саме йому довелося здійснити акт Аскольдова хрещення, а відтак його свідчення є найавторитетнішим. Можливий хронологічний діапазон скорочуєтся до семи років. Навернення Аскольда відбулося не раніше 860 і не пізніше 867р. Однак документи, що є в нашому розпорядженні, дозволяють надійно визначити точний рік і місяць цієї події.

З тексту Фотієвої енцикліки випливає, що навернення страшних північних варварів, біблійного «Гога з країни Магог» відбулося незабаром після походу, що загрожував імперії незліченними бідами. Отже, дата хрещення безпосередньо пов’язується з датою експедиції. Ще певніше цей зв’язок фіксований у повідомленні Продовжувача Феофана: «З того часа, пригнічувало ромеїв нашестя Русі, - народ же вони скіфський, дикий та брутальний, який спалював Понт і Чорне море, і саме місто (Константинополь. – М.Б.) облягав тоді, як Михайло вирушив у похід проти ізмаїльтян; але вони, зазнавши гнів Божий, повернулися до себе, як тільки Фотій, управник церкви, умилостивив Бога. Деякий час пізніше…» (йде цитований вище текст, присвячений Русі).

Дата походу в літературі стала предметом суперечок. Частина дослідників називає 860, інші – 866р. Вище вже говорилося, що насправді тих походів було чотири; зокрема, розмежування подій 860-866рр. Не підлягає сумніву. Частина джерел (Фотій, Продовжувач Феофана, Іоан Диякон, можливо, Акафіст Божої Матері) описують успішну експедицію Русі, здійснену на 360 кораблях, жодним словом не згадуючи про бурю. Інші (Симеон Логофет, Лев Граматик, Продовжувач Амартала, Феодосій Мелитенський) описують нещасливий для Русі похід на 200 кораблях, більша частина яких загинула під час несподіваної бурі. Перший похід закінччився почестю «для Русі угодою (за твердженням Іоана Диякона) «тріумфом»; другий – «плачем великим» у Києві.

Хрещення Русі пов’язане з походом на Царгородмогло статися в ці два терміни. Напад на Принцеві острови 863р. мав характер локальної дії. Похід 874р. виходить за межі щойно усталеного хронологічного діапазону. Навернення Аскольда сталося або 860 або 866р. Який же даті надати перевагу? Більшість дослідників схиляються на користь пізнішої, що дає можливість максимально наблизити подію до енцикліки Фотія, яку прийнято відносити