Тимошик М. Лишусь навіки з чужиною... – С.94-95.

До Варшави Огієнко прибув у травні 1926 р. Напередодні його прибуття до Варшави тут появилася брошура, автором якої був професор В.Заїкин, “Проф. Іван Огієнко як церковний та громадський діяч і як учений”. Вона була присвячена 20-літтю наукової праці Огієнка. А чеський університет в Брно, пошановуючи значний внесок ученого-емігранта в дослідження слов’янської культури, а також високо поціновуючи монументальну працю “Українська мова XVI віку і Крехівський Апостол 1560 р.”, присудив йому ступінь доктора філософії.

В університеті професор І.Огієнко одержав 5 лекційних годин на тиждень та 2 години семінарських занять, при цьому зазначалося, що він мав одержувати заробітну плату відповідно до посади звичайного професора з додатком за семінарські заняття.

Розпорядженням міністерства 1 березня 1926 р. було реорганізовано “надзвичайну” кафедру церковно-слов’янської мови і палеографічної теології на студіях православної теології Варшавського університету, в той же самий час створено “звичайну” кафедру церковно-слов’янської мови і палеографії.

Становище у Варшавському університеті для Огієнка не було стабільним і надійним. Щоразу розпочинались знову клопотання про продовження його професорської праці. 22 вересня 1927 р. митрополит Дионізій Валединський, як декан православного теологічного відділу, звернувся до ректора Варшавського університету і міністерства з проханням продовжити контракт з професором І.Огієнком, який закінчився 30 вересня 1927 р., до 30 вересня 1928 року. Це прохання було незабаром задоволене. З новим ректором університету А.Шляговським і І.Огієнком було заключено відповідну угоду на продовження контракту. В наступному контракти також продовжувалися.

Поряд з викладацькою роботу професор Огієнко займався вагомими громадськими справами. У 1931 р. його обрали головою “Просвітницької комісії перед соборного зібрання”. На засіданнях цієї комісії розглядалися питання про підготовку псаломщиків, про інтернат на богословському факультеті, про викладання Закону Божого в духовних семінаріях, про освітню й громадську діяльність духовенства. В цей період Огієнко виступив з ініціативою створення Православного музею церковної старовини в Польщі, головною метою діяльності якого мало стати збирання пам’яток церковної старовини – рукописів, стародруків, актів, метрик, а також пам’яток старовинного церковного мистецтва – образів, церковного посуду, хрестів, риз Тимошик М. Лишусь навіки з чужиною... – С.97. тощо.

В 1932 р. на відділі православної теології університету цими студіями керували митрополит Дионізій, професор магістр Іван Огієнко, професор кандидат теології Олександр Лотоцький, професор доктор Микола Арсеньєв, професор магістр теології Василь Біднов, заступник професора ліцензіят теології і кандидат Сергій Кисель-Киселевський.

Завдяки великій ерудиції, вмінню жваво й цікаво викладати матеріал український професор швидко здобув авторитет у новому навчальному закладі і незабаром став заступником декана богословського відділу.

На початку 1930-х рр. офіційні виконавчі органи Польщі, які керували освітніми закладами, посилили протидію щодо дальшої діяльності І.Огієнка на дидактичній ниві. Коли 23 вересня 1931 р. ректор університету Ян Лукашевич звернувся до міністерства про продовження терміну викладацької праці професорів православної теології, то на цьому поданий 7 листопада 1931 р. директор IV департаменту міністерства зазначив: “тільки на період одного року”, а в іншому документі без будь-якої мотивації поставлена категорична вказівка: “Умови з магістром Огієнком на 1932/33 рік не відновлювати”.

Слід зазначити, що 11 червня 1932 р. за підписом ректора університету професора Яна Лукашевича зафіксоване одностайне рішення Сенату Академічного (Ради університету) Варшавського університету, 8 червня того року за пропозицією організаційної комісії студій православної теології про призначення “митрополита професора Дионізія Валединського керівником (деканом) цих студій на рік 1932/33 і професора доктора Яна Огієнка заступником керівника (заступником декана) студій православної теології на той же академічний рік”.

Але після цього рішення начальник відділу департаменту цього міністерства С.Стипінський 16 червня 1932 р. надіслав до ректорату офіційну вказівку, в якій зазначено: “На думку Відділу Науки та Вищих шкіл не було б справою бажаною відновлювати на наступний рік контракт з п. д-ром Яном Огієнком як професором на студіях православної теології”. Там же. – С.265; Тимошик М. Лишусь навіки з чужиною... – С.97.

Отже, все це засвідчує про постійну протидію, негативне ставлення до І.Огієнка польських офіційних чинників, принаймні на міністерському рівні. На цьому, очевидна, дидактична праця видатного українського вченого професора Івана Огієнка у Варшавському університеті завершилася насамперед через протидію офіційної влади і посилення реакційних тенденцій у політиці в галузі вищої школи.

В 1932 р. у зв’язку з посиленням в Польщі антиукраїнської політики уряд цієї країни дав вказівку адміністрації університету звільнити з професорської посади І.Огієнка з формулюванням “за спротив полонізації православних студентів”. Тимошик М. Лишусь навіки з чужиною... – С.98.

Більш точні дані про причини звільнення з посади залишив інженер А.Несторенко, який саме тоді навчався у Варшаві й добре знав професора Огієнка. Він писав: “Популярність професора Івана Огієнка серед українського студентства і його великий вплив на те студентство не подобались польському міністерству освіти, а до того ж іще те міністерство завжди кривим оком дивилося на його надзвичайно плідну діяльність для Української церкви. Воно не могло не визнати в ньому чоловіка для Польщі небезпечного. За аналогічним звинуваченням польська шкільна рада, як відомо, раніше усунула його з посади викладача української мови і літератури Львівської учительської семінарії.

Втративши кафедру і сталий заробіток, професор Огієнко продовжує діяти в галузі наукових досліджень, зокрема на теренах україністики. 1933 року він засновує у Варшаві науково-популярний місячник “Рідна мова”, який виходив