План

Перші згадки про скіфів у Північному Причорномор’ї

Розквіт степової Скіфії. Велика Скіфія

Занепад Великої Скіфії

Скіфська держава у IVст. до н.е. – ІІІст. н.е. Мала Скіфія

Загибель Малої Скіфії у ІVст. н.е.

Вступ

Актуальність теми полягає в тому що і сьогодні досить цікаво знати про історію тих народів які колись проживали на території нашої України, оскільки скіфи відзначалися багатими старожитностями – так званою тріадою – своєрідна зброя, кінське спорядження та звіриний стиль у мистецтві, досить важливо спостерігати розвиток скіфського суспільства, етапів їхнього існування. Скіфи залишили досить багату матеріальну культуру, зразки прикрас, зброї, аналогів яким немає у всьому світі. Ця своєрідність спостерігається у всіх витворах мистецтва.

Актуальність даної проблеми посилюється і в наш час оскільки зростає інтерес до скіфської історії яка ще не досить висвітлена. Це питання хвилює сучасних істориків, бо важливо з’ясувати вплив скіфів на інших народів і чи заклали вони якісь підвалини для зародження державності на теренах нашої Батьківщини.

Об’єкт дослідження – основні етапи скіфської історії

Предмет – зовнішня політики скіфських правителів та її вплив на навколишні племена і держави.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють VІІст. до н.е. – ІVст. н.е.

Мета і завдання дослідження. Дослідження даної проблеми передбачає вивчення наступних завдань:

з’ясувати етапи скіфської історії;

простежити передумови зародження державності у скіфів;

висвітлити процес утворення Великої Скіфії дослідити період найвищого її розквіту;

розкрити внутрішню та вектори зовнішньої політики царя Атея;

з’ясувати значення зовнішньої політики правителів політичного об’єднання у Криму – Малої Скіфії;

з’ясувати причини загибелі Скіфії як держави.

В книзі “Історія в дев’яти томах” Геродот висвітлює проблему походження скіфів, їх територію розселення і місце проживання, побут, звичаї, культуру.

1. Перші згадки про скіфів у Північному Причорномор’ї

В І тисячолітті до н.е. в Азії та Східній Європі, від Монголії на Сході до Карпат на Заході, панівною формою господарства стає кочове скотарство. Разом з тим набувають великого поширення морфологічно близькі між собою, предмети озброєння, кінського спорядження, побутові речі та одяг. Стає характерним особливе прикладне мистецтво, виразною рисою якого є своєрідно зображення стилізованих тварин – так званий скіфський “звіриний стиль” [1; c.33].

Носіями цих нових близьких за своїм складом культур, які запроваджено називати культурами скіфського типу, були різні, але споріднені між собою іраномовні кочові племена, що широко розселилися в степах та нагір’ях Євразії: в Казахстані і Киргизії – сани, на схід від Каспію – масагети, в Поволжі та Південному Приураллі – савромати, а в Північному Причорномор’ї – скіфи. [1; c.33].

Скіфи – це грецька назва іраномовних кочовиків українських степів VІІ-ІІІст.до н.е. Їхня самоназва сколоти. Першу згадку про скіфів маємо в ассирійському джерелі, що датується близько 674 р. до н.е. У цей час Ассирія потерпала від нападів войовничих кінних стрілків з луків, які вдерлися у Закавказзя з півночі, з країни Ішкуза на чолі з царем Партатуа. Пізніше скіфи стали союзниками Ассирії в боротьбі з посталими мідійцями коли мідійці обложили ассирійську столицю Ніневію “Величезне скіфське військо на чолі з царем Мадієм сином Прототія розбило мідян. Скіфські кіннотники могутньою хвилею прокотилися через весь Близький Схід і зупинилися на кордоні Єгипту. Про ці драматичні події свідчить не лише численні близькосхідні письмові джерела, а й масове поширення типових скіфських наконечників стріл VІІ ст. до н.е. на землях від Кавказу до Східного кордону Єгипту. Наслідком такого грабіжницького походу було зруйнування урартської фортеці Тайшебаїні, рештки якої досліджені археологами на горбі Карміл–Блур під Єреваном. При розкопах було знайдено численні ранньоскіфські наконечники стріл, які стирчали у стінах спаленого укріплення [6; с.115]

Наступ скіфів був викликаний не тільки переслідуванням кіммерійців. Воно співпало з наступом Кіаксара на Ніневію і напевно було результатом заключного договору між Партатуа і Асархаддоном. В Британському музеї зберігається частина вавілонської літописі за 616 – 608рр до н.е., який містить наступні події. В 614 році Кіаксар взяв облогу Ніневію і Ашур. Послідній він взяв із Ніневії в облогу прийшлося зняти. Помішали йому в цьому, напевне, скіфи Мадія. Кіаксару згодом вдалося схилити скіфів на свою сторону в 612 році Ніневія була взята союзними мідями, вавілонянами і скіфами. Таким чином, вторгнення скіфів відбулося в 616 р., вони здолали мідян, потім виступили з ними в союзі, нанесли поразки єгиптянам, по вавилонській хроніці 609 році. Близько 28 років вони володіли Мідією. Не наважуючись вступити з скіфами в бій Кіаксар запросив скіфських вождів на бенкет і напоївши перебив [3; c. 43].

Слід зазначити, що за часів котрі нас прилеглі до сучасного міста Саккиз території були центром Маннейського царства що мало спільні кордони з такими могутніми кордонами того часу, як Ассирія і Урарту. Саме в ассирійських клинописних документах згадується військо скіфів які живуть в області країні Манеїв. Звідти вони подолавши перевали нападають на прикордонні райони Ассирії. Пов’язавши ці свідчення із Саннизьким скарбом деякі фахівці (Р. Гіршман, О.І. Тереножкін, В.А. Ільїнська) дійшли висновку, що саме тут розташовувалось “Скіфське царство”, або за ассирійськими джерелами “країна Ішкуза”. Відомо також інша версія локалізації “Скіфського царства” на південь від головного Кавказького хребта, а саме на землях сучасного Азербайджану в межиріччі Кури й Аранкса. Проте, ретельний аналіз і виявленого тут археологічного матеріалу на дає вагомих підстав для підтвердження цієї гіпотези [3, ].

Легендарне царство Ішкуза з якого скіфи чинили