За часів передньоазіатських походів, якщо виходити з даних археології, територія сучасної степової України була заселена досить слабо загалом тут налічується близько 20 скіфських пам’яток VІІ-VІст. до н.е. До всього ж це не багаті поховання рядових общинників. Ситуація змінюється лише з кінця VІ ст. до н.е коли в південних районах Північного Причорномор’я кількість скіфських поховальних пам’яток починає помітно збільшуватись на відміну від попереднього часу до кінця VІст. і V ст. до н.е. можна віднести близько сто скіфських поховань відкритих у межиріччі Дону і Дунаю, причому більшість їх концентрується на Нижньому Подніпров’ї та Степовому Криму. Тут було виявлено найбагатші скіфські поховання того періоду – кургани перша Заводська і Чабанцева могила на Дніпропетровщині, Золотий та Акмечетьський у Криму тощо. На жаль, сам процес переміщення основного ядра скіфських племен із східних районів Європейського степу до Північного Причорномор’я матеріально не фіксується. Єдиним відгомоном від цих подій є відома розповідь Геродота згідно з якою на шляху до Північного Причорномор’я “Скіфи які були відсутні протягом 28 років, коли вони повернулися до своєї країни, спідкали випробування такі тяжкі, які ті що були в Мідії, адже вони зустріли там численне вороже військо, бо скіфські жінки через те, що їхніх чоловіків не було з ними так довго, взяли собі за чоловіків рабів... Отже, від цих скіфських рабів і від жінок народилося і виросло покоління юнаків, які довідавшись про своє походження, виступили проти тих що повернулися з Мідії... Після багатьох боїв; коли виявилось, що скіфи не можуть подолати супротивників один зі скіфів сказав так: “Що ж це ми робимо скіфи? Ми б’ємося з нашими рабами і в битвах нас стає менше і їхнє число також зменшується. Ось що тепер, як мені здається треба зробити відкинути списи на луки і кожному взяти батіг і як найшвидше піти проти них...” Почувши це, скіфи так і зробили, а здивувавшись тому, що сталося, юнаки припинили битву і повтікали. Напівлегендарний, епічний характер цієї оповіді викликав у багатьох спеціалістів сумніви щодо її історичної достовірності, але інші фахівці вбачають у цьому уривку відображення якихось конкретних подій пов’язаних із остаточним опануванням скіфами великих просторів Північного Причорномор’я. До речі, даний сюжет був досить популярним , його навіть “проілюстрували давні митці – сцена битви дорослих бородатих скіфів із безбородими юнаками прикрашає, зокрема, срібну обкладинку налуччя з кургану Солоха [2; с. 144].

З кінця VІ ст. до н.е. скіфи впевнено контролювали ситуацію у Північному Надчорномор’ї. Про це писав Геродот, який відвідав Ольвію в середині V ст. до.н.е. Число скіфських пам’яток в українських степах різко зросло наприкінці VІ ст. досягаючи максимуму у ІVст. до н.е. Незадовго після встановлення скіфського контролю над Північним Надчорномор’ям, остання зазнала нападу величезного перського війська на чолі з царем Дарієм І Гідаспом ця драматична подія сталася близько 514р до н.е. і була докладно описана Геродотом [36, с.199-273].

Після падіння Ассирії на Близькому Сході запанувала Персія. Мріючи про світове панування, перські правителі почали готуватися до завоювання Греції. Для цього треба було відрізати її від чорноморського хліба і забезпечити тили перському війську, підкоривши скіфів. На Близькому Сході ще добре пам’ятали навалу з півночі скіфської кінноти. Це стало формальним приводом для вторгнення персів до Скіфії. “Цар побажав тепер покарати скіфів за вторгнення в Мідію” – писав Геродот [6 ; с. 152].

Не викликає сумніву що спроба Дарія І підкорити скіфів була частиною великого стратегічного задуму. Напередодні виснажливої боротьби з материковою Грецією перський володар міг мати кілька цілей. По-перше, наслідком вдалої воєнної експедиції стало б “замирення” на певний час непокірних степовиків, пам’ять про тяжку владу яких у Передній Азії була ще досить свіжою, та забезпечення недоторканості північних кордонів Греції. По-друге, поширення влади Персії на північно причорноморські землі мало відрізати останні від Греції. Куди в обмін на предмети розкоші, вино та олію йшов потужний потік збіжжя, риби, худоби, рабів та шкіри необхідних грекам товарів. Воєнні дії розпочалися своєрідною “розвідною боєм”. Як розповідає грецький історик Ксетій Книдський, який жив у другій половині Vст. до н.е. спочатку Дарій І-й наказав перському сатрапу у Каппадокії Аріарану здійснити напад на скіфські землі. Останній на тридцяти п’ятдесятивесельних суднах діставшися з військом Скіфських берегів і захопив у полон не тільки “простих” скіфів, а й брата скіфського царя [2; с. 148-149].

Дарій привів до Дунаю за словами Геродота 700 000 воїнів і ескадру в 600 кораблів під командою іонійських тиранів. Ескадра в дунайських гирлах була розміщена дуже вдало і її прямим обов’язком була охорона дунайського моста, але вона дуже швидко могла надати