“Дарій зав’язав на ремені шість десять вузликів і потім покликав на народу тиранів іонійських місті і так промовив “Іонійці” Моє рішення що я його попередньо висловив щодо моста, я скасовую, а ви візьміть тепер цей ремінь і ось що робіть з ним: щойно ви побачили як я виступлю в похід проти скіфів, починайте щодня розв’язувати по одному вузлику. І коли я за цей час не повернуся і закінчаться дні, занотовані вузликами, тоді пливіть собі назад до своєї батьківщини. Але до мого останнього дня, оскільки я змінив своє рішення, стережіть міст, прикладаючи всі зусилля, щоб він був непошкоджений. Зробіть так, як я вам сказав, і я буду вам вдячний”. Це сказав Дарій і поквапився дати розпорядження для дальшого нападу [13; с.202-203].

Головні сили перської армії, керовані самим Дарієм І, рушили суходольним шляхом. Маршрут прилягав від мурів столиці Персії – Суз – до Босфорської протоки, де залежні від персів малоазійські греки спорудили понтонний Міст. Переправившись по ньому з Азії в Європу, військо царя пройшло з боями Фракію, підкорило деякі місцеві племена і вийшло до пониззя Дунаю. Через ще один наплавний міст воно переправилося на східний берег ріки і ступило на скіфську землю. Армія Дарія І-го була величезною і багатомовною – адже до складу його імперії входило понад 80 народів загальною чисельністю близько 50млн. чоловік. Основу армії становили самі греки; з перських аристократів, зокрема, комплектувалася особиста гвардія царя – тисяча добірних воїнів із десятитисячного корпусу “безсмертних”. Армія поділялася на піше військо та кінноту, були також загони бойових колісниць і своєрідні інженерні підрозділи. Безсумнівно значна частина цих військових сил була залучена до походу на Скіфію. Більшість фахівців вважає що цифра наведена Геродотом 700 000 перевищує реальну в кілька разів – адже керувати таким величезним для тих часів військовим угрупуванням та забезпечити його усім необхідним було б вкрай важко [2; с.148-149].

Рух перських військ по Скіфії оприділявся не планами Дарія, а стратегічними планами скіфів, які намагалися заманити персів як можна дальше в глибину своїх степів. Дізнавшись про підкорення фракійців і про переправу Дарія через Дунай, скіфи відправили свої стада і кибитки з жінками і дітьми на північ і вияснили свої взаємовідношення з сусідніми племенами. Савромати, Гелони і Будини ввійшли в союз зі скіфами: неври, агафірси, меланхени, таври і андрофаги відказалися допомагати скіфам. Землеробські скіфські племена по всій вірогідності, приймали участь у скіфському союзі, так як вони не згадувані серед тих племен що відмовилися від війни з персами [10; с. 174-175]. Скіфська армія була поділена на три частини. Головні сили під командуванням царя Іданрфірса. Іданфірс виступає як голова всіх скіфських військ і веде пересилку з самим Дарієм. З цього можна зробити висновок що Іданрфірс був царем так званих “царських скіфів”, головою всіх скіфських військ і головним охоронцем племінних святинь-могил в Геррі. – верховним правителем усієї Скіфії. Другою частиною, яка з’єдналася з гелонами і будинами керував цар Таксаніс. Можливо що в цю частину входили і другі лісостепові племена, наприклад борисфенці. Третьою частиною керував цар Скопасіс до якого приєдналися савромати. Судячи по включенню савроматів, Скопасіс напевне був царем приазовських скіфів-кочовиків, найближчих сусідів савроматів [10; с.175]. стратегічний задум скіфів дуже чітко викладений Геродотом “Скіфи вирішили не давати відразу відкритого бою, оскільки деякі племена не схотіли бути їхніми союзниками, але вирішили розділитися на дві частини і, поступово відступаючи і відбиваючи ворогів, засипали і отруювали джерела що виявляються на їхньому шляху, а також підпалити всю траву. До однієї частини на чолі якої був цар Скопасіс, приєдналися савромати. Отже, вони якщо проти них підуть перси, відступатимуть і поволі попрямують до річки Танаїсу вздовж Маєтідсього озера, а коли перси почнуть відступати, нападатимуть на них і переслідуватимуть їх [13; с.206-207].

Загальну картину ми повинні собі уявити так: перше зіткнення зі скіфами відбулося в трьох днях шляху від Істра. Дальше Дарій рухався на схід маючи по праву руку море, по ліву – дві скіфські армії Іданфірса і Таксакіра, а перед собою армію Скопасіса. Шлях перського війська пролягав по лінії Ізмаїл-Тирасполь-Миколаїв-Каховка в 30-50км. Від морського берега по рівних, трав’яних степах [10; с.149].

В фаховій літературі й досі обговорюються ті межі яких досягла перська армія у своєму поході до Скіфії [10; с. 150].

Коли Дарій прибув до пустині, він припинив похід і отаборив своє військо на річці Оар. Після того він почав будувати вісім великих укріплень на відстані одне від одного до 60 стадій. Поки він займався цією роботою “скіфи”, яких він переслідував, повернули назад від північних країв і прибули до Скіфії. Оскільки скіфів зовсім не було видно і вони не виявляли ніяких ознак життя, Дарій перестав будувати укріплення, залишивши їх не добудованими, а