Не обходилось без конфліктів, але відомо про породичання царських родин: наприклад, дочка Тереса була однією з дружин скіфського царя Аріапіфа. така ситуація збереглася до середини ІVст. до н.е. коли швидкий занепад Одриської держави привів до її розпаду. Так упав міцний бар’єр, який заступав скіфам шляхи до античних міст Західного Причорномор’я – Істрії, Діонісополя, Одесоса і ще далі – безпосередньо до Балканського півострова [2; с. 157].

За часів “Великої Скіфії” саме цим терміном фахівці відзначають Скіфську державу в північному Причорномор’ї за часів її найвищого розквіту в V-ІVст. до н.е. об’єдналися в першу політичну організацію скіфські племена. Наочний символ міці скіфського об’єднання є так звані “скіфські кургани” – величні поховальні пам’ятки його володарів та вищої скіфської знаті, рівним яким за масштабами споруд та багатством начиння немає, мабуть серед старожитностей Європи [2; c.152].

Володарями країни були царські скіфи, які підкорили найближчих сусідів і мали певний політичний вплив на більш віддалені народи. Основою процвітання степових скіфів був контроль за торгівлею зерном, вирощеним осілими племенами лісостепу. Через Чорноморські колонії греки вивозили зерно до материкової Греції. Зокрема Афіни з Vст. до н.е. забезпечувались хлібом зі Скіфії [6; c.155].

За хліб греки розплачувалися ремісничими виробами, коштовною зброєю, вишуканим посудом, ювелірними виробами із золота і срібла, вином. Коштовності та предмети розкоші, знайдені у скіфських курганах українських степів, були виготовлені в ремісничо-торгових центрах греків північного узбережжя Чорного моря – Тірі, Ольвії, Херсонесі Пантікапеї та ін. [6; c. 155].

В античних містах-державах Північного Причорномор’я існували спеціальні майстерні, що працювали на замовлення в багатих скіфів. У V-ІVст. до н.е. одним із головних торгових партнерів Скіфії стає Боспорське царство котре утворилося близько 480р. до н.е. За свідченням давньогрецького оратора і політика Демосфена під час правління боспорського царя Левкона І тільки до Афін із Боспора щорічно вивозилося близько 400 тис. медимнів хліба [11; с. 119].

В організації такої хліботоргівлі брали участь представники скіфської знаті могили котрих були виявлені в межах Боспорського царства. Найбільший з них є курган Куль-Оба, досліджений на околицях сучасної Керчі [2; с.156].

ІVст. до н.е. – епоха економічного розквіту скіфської аристократії. В цей період Боспор, заінтересований торгівлею хлібом, розширив свій торгівельний вплив на нижню течію Дніпра. Поховання Нижнього Придніпров’я малюють картину незвичайної розкоші скіфської аристократії: вони заповнені золотими виробами боспорських майстерень. Через її руки ця розкіш докотилася до нинішнього Києва. Поховання скіфських царів знаходять навіть у приміській зоні Пантікапея [10; c.30].

Скіфська верхівка сильно елінізувалася і можливо в значній мірі ослабла свою войовничість. Торгові інтереси перенесли центр життя скіфів в Нижнє Придніпров’я. В кінці Vст. до н.е. виникло величезне поселення напроти Нікополя в Каменці на Дніпрі, Запорізької області, його ремісничий характер не викликає сумніву. В безіменних розвалинах Кам’янського городища слід вбачати столицю Скіфії того часу [10; с.31].

По величезну роль скіфських правителів в житті Боспору свідчать також події міжусобиць між спадкоємцями царя Перісада. Писемні джерела зафіксували втручання в цю політичну боротьбу одного зі світових вождів, котрим хронологічно міг бути наступник володаря похованого в Куль-Оба. Тоді скіфи підтримали старшого сина Перісада, зокрема здобувши йому перемогу в битві при Фаті, коли скіфські вершники прорвали ворожий стрій, зміцнили напрямок головного удару, і вдарили в тил загонах супротивника, тобто здійснили такий маневр на який здатна лише першокласна кіннота [2; с.156].

Однак подальша доля Сатира склалася нещасливо - він загинув в наступних бойових сутичках. Наклав головою в боротьбі за владу і його молодший брат Прітан, Евмел здобув таки боспорський трон вирішив закріпити свою перемогу і наказав перебити всіх друзів і родину братів. Врятувався лише син Сатира – Перісад він втік до скіфського царя Агора – ймовірно володаря скіфських племен які мешкали у східному Криму, розташовувалось майже поряд із головним містом Боспором і зайвий раз підкреслює міцність скіфських політичних позицій, ґрунтованих на реальній військовій силі в цьому важливому для них регіоні Північного Причорномор’я [11; с. 121].

Основні позиції скіфської експансії на захід у цей час пов’язані з іменем царя Атея, який за словами Страбона автора відомої географії начебто володарював над усією Північно-Причорноморською Скіфією. За його правління перед скіфською верхівкою відкрилася можливість налагодити без посередництва грецьких колоній. Північно Причорномор’я торгівлю з античними державами материкової Греції. [11; с. 122]

Атей був суворим і загартованим в боях воїном. За плечима Атея був багатющий досвід воєначальника. Одного разу коли йому довелося вступити в бій із значно більшими силами фракійського племені трибаллів, він наказав жінкам і дітям гнати до ворожого тилу віслюків та волів і нести здійняті списи, чим спонукав ворогів котрі сприйняли цю юрбу як підкріплення для Атея відступили [2;с.157]

Через деякий час після падіння Одриського царства Атеєві пощастило досить міцно закріпитися на Правобережжі Нижнього Дунаю. Безпосередньо підвладна йому територія відповідала якщо не всій сучасній Добруджі, то в усякому разі її значній частині, а вплив скіфського царя поширювався й найвіддаленіші області. [11;c.123]

Відомий зміст його листа до мешканців міста Візантія, розташованого на березі Босфорської затоки: “Цар скіфський Атей демосові візантійців: не перешкоджайте моїм прибуткам, щоб мої кобили не пили вашої води”.

Свідченням могутності Атея став і випуск ним власної монети, карбованої в античному місті Каллатія, - найдавнішої з відомої нам сфери безперечно скіфських