В другій половині IІІ ст. до н.е. посилюються ворожі відносини скіфів з Херсонесом. Херсонеський напис свідчить про те що Діва врятувала жителів міста від величезної небезпеки із сторони варварів під час святкування на честь Діоніса. IІІ ст. до н.е. датується і жертовник присвячений Захисниці, яка звільнила херсонесців, від тих же варварів. Із декрета в честь історика Сірісна друга половина IІІ ст. до н.е. нам відомо про договір, заключений між Херсонесом і Боспорським царством з метою забезпечити собі безпеку від загрози із сторони скіфів. До того часу відноситься і легендарне свідчення Палена про сарматську царицю Амаге яка виступила на стороні Херсонеса проти скіфів. Дальший наступ скіфів на територію Херсонеса призводить до знищення в кінці IІІ ст. до н.е. будівель і жилих домів на городищі Чайна. [12;c.10].

При кінці другого десятиліття IІ ст. до н.е. політична ситуація змінюється. В цей час Скіфське царство посилює експансію в північно-західний Крим, здійснює захоплення землеробської території Херсонеса. До цього часу перестають діяти гончарні майстерні Херсонеса. Для другої чверті – середини ІІ ст. до н.е. в наявності тільки один епіграфічний пам’ятник який може пролити світло на скіфсько-боспорські відносини. З цього пам’ятник можна зробити висновок що початок економічного і політичного зближення пізніх скіфів з Боспором було покладено ще в першій половині IІ ст. до н.е. [8;с.89-91]

В другій половині IІ ст. до н.е. Скіфське царство досягло апогею свого розквіту. Активна зовнішня і внутрішня політика із Неаполя. З початком правління Скілура скіфи затопили всі невеликі поселення в Північно-Західному Криму. На місці грецьких поселень швидко зводяться фортеці з Єдиним стратегічним задумом територіальним об’єднанням пізньоскіфської держави. [8;с.91]

В ІІ ст. до н.е. почалися нові переміщення іраномовних кочовиків із Європейських степів після падіння Греко-Бактрійського царства повинні були впливати на політичне і економічне життя Північного Причорномор’я. Постійна воєнна загроза зі сторони степу диктувала більш тісне воєнно політичне зближення.

Скіфського і Боспорського царств і підтвердженням цьому було весілля царівни Сенамотис дочки Скілура із знатним боспорянином Гереклідом. Ці зв’язки повинні були сильніше закріпитися після катастрофи в Неаполі в середині 20х років в ІІ ст. до н.е. В цей час можливо підсилюються всі оборонні лінії і форми в Північно-Нижньому Дніпрі. Посліднє можливо робилося в рамках загальної програми захисту Ольвії і Скіфського Царства [8;с.93-94]

Скіфське царство – варварська держава елністичного типу з сильною центральною владою і елінізованою верхівкою – мало всі можливості для включення в орбіту свого впливу Ольвію і Боспор, а в перспективі і Херсонес. Напрямок Скіфської аристократії був направлений на підкорення останнього що призвело до воєнних дій які проходили близько від міста. [8;с.94]

Херсонесці були вимушені звернутися по допомогу до Мітрідата VI Євпатора, який виступив на боці Херсонеса з військом під проводом Діофанта. Війна з греками мала затяжний характер. Два рази виступав Діофант проти скіфів в кінцевому бою отримав над ними перемогу. Війська під командуванням Палака були розбиті і він змушений був здати ворогові міста Хабеї і Неаполь, - що призвело до встановлення протектората Мітріадата VI Євпатора над більшою частиною Скіфського царства. Незважаючи на поразку у війні скіфи швидко зуміли відновити сили і в І ст. до н.е. знову підійшли до стін Херсонеса. Повна реконструкція в І ст. до н.е. оборонних стін Херсонеса свідчить, що в цей момент склалася ситуація близька тій яка була напередодні війни з Діофантом. [12;с.10]

Політичне життя Малої Скіфії в кінці ІІ першій половині І ст. до н.е. проходило під контролем Понтійської держави. Залежність кримських скіфів від Мітрідата напевно полягала у наданні скіфами воєнних формувань, а також обмеження зовнішньополітичної діяльності. Понтійські гарнізони в Північному Причорномор’ї не були багато чисельними тому наказ Мітрідата з’явитися на війну війську із Скіфії на початку його першої війни з римлянами відносяться саме скіфським загонам. Останні приймали участь у битвах на Балканах під командуванням полководця Мітрідата Архелая. Мітьрідат був зв’язаним шлюбами з дочками знатних скіфів, посилав до скіфів подарунки і своїх дочок в дружини. Однак поразка Мітрідата у війнах з Римом, значні втрати скіфського війська на Балканах і в Малій Азії не могли не вплинути на політичну орієнтацію скіфських царів які зайняли на заключному етапі римо-понтійських війн нейтральну позицію. [8;с.97-98]

Політична історія Малої Скіфії в другій половині І ст. до н.е. скупо висвітлена джерелами скіфської держави пов’язана з правлінням Фарзоя і Інісмея у І-ІІ ст. до н.е. Ольвія знову підпадала під владу скіфських царів. Посилюється будівнича діяльність в Неаполі, відроджується торгівля і ремесло, за участь у римсько-боспорській війні на боці Риму Фарзой дістав право чеканити золоту монету. На узбережжі Криму виникають нові торговельні пункти. В Центральному Криму посилюється культурний вплив сарматів, що оселилися тут ще у ІІ ст. до н.е.. Поновлюються сутички скіфів з Ольвією, Херсонесом і Боспором. [1;с.245-246]

Велика кількість імпортних античних речей другої половини І початку ІІ ст. н.е. в пізньоскіфських могильниках Північно-Західного і Центрального Криму може свідчити про активізацію торгових шляхів між