Перемога над персами зміцнила авторитет та владу скіфів у Північному Причорномор’ї. Скіфія досягла свого найбільшого розквіту який тривав протягом V – IV століть до н.е. Саме у V – IV ст. до н.е. розпочинається новий етап політичної історії Скіфії. В сучасній літературі цей етап скіфської історії дістав назву Велика Скіфія. В цей час степи Північного Причорномор’я були зайняті іраномовними кочовими племенами скіфів. Панівне становище в країні належало “царським скіфам”, які вважали решту населення своїми рабами. Царські скіфи підкорили найближчих сусідів і мали певний політичний вплив на більш віддалені народи. Основою могутності кочових скіфів і царських скіфів був контроль за торгівлею зерном, яке вирощували осілі землероби лісостепу. Через колонії розташовані в Криму і Північному Причорномор’ї греки вивозили зерно до материкової Греції. За хліб та інші товари які вирощували у лісостепу греки розплачувались ремісничим виробами коштовною зброєю, ювелірними виробами із золота і срібла, вином, посудом. Саме ці предмети розкоші знайдені у скіфських курганах українських степів. Скіфська знать накопичувала ці престижні, коштовні речі, які згодом опинилися у курганах скіфської аристократії. У період V- VІ ст. до н.е. спороджуються найбільші скіфські кургани і датується переважна більшість рядових скіфських поховань у степу. У цей час скіфські правителі стають такими могутніми що починають карбувати власну золоту монету. Контроль над потоком зерна з лісостепу через грецькі колонії Криму і Північного Причорномор’я зумовив два головні напрямки скіфської політики: північний та південний. Скіфські правителі робили постійні спроби щодо втримання військово-політичного контролю над землеробами Лісостепу і греками Причорномор’я. Третім напрямом політики скіфів був західний. Він був спрямований на Добруджу та Правобережжя Нижнього Дунаю. Цей напрямок політики був пов’язаний з іменем царя Атея. За його правління перед скіфською верхівкою відкрилася можливість налагодити без посередництва грецьких колоній торгівлю з материковою Грецією. Політика Атея в Добруджі призвела до конфлікту з Філіпом ІІ царем Македонії, який теж претендував на цю територію Балкан. У 339 р. до н.е. у битві на Нижньому Дунаю скіфи були розбиті, Атей якому тоді вже було понад 90 років загинув у бою. Після цієї поразки тиск на Нижнє Подунав’я на якийсь час припинився однак могутність усієї Скіфії не похитнулася. У 331 р. до н.е. намісник Олександра Македонського здійснив похід проти скіфів і дійшло до Ольвії. Облога виявилася безрезультатною, а на зворотному шляху скіфи знищували армію македонян. Загинув і сам полководець. У ІV ст. до н.е. склався ще один фактор який впливав на політичну історію скіфів це посилення сарматських племен у пониззі Дону. На межі ІV-ІІІ ст. до н.е. степові скіфські пам’ятки практично зникають, що засвідчує крах Великої Скіфії. Найважливішою причиною послаблення та загибелі Великої Скіфії було величезне накопичення багатств у племінної верхівки і зубожіння основної маси простого населення. На думку науковців до цієї катастрофи був причетний комплекс явищ: погіршення кліматичних умов, усихання степів, тривале витолочування трав’яного покриву, занепад економічних ресурсів лісостепу через їхню активну експлуатацію. Все це призвело до руйнування основи життя степових скіфів.

Кінцем ІІІ ст. до н.е. – ІV ст. н.е. в Криму і на Нижньому Дніпрі завершується багатовікова історія скіфів. В Малій Скіфії головним містом став Неаполь Скіфський. В Криму зберігається кочовий і осілий спосіб життя. В степах продовжувало панувати кочове скотарство. В передгір’ї і на заході Криму виникають міста і селища, в яких спиралася на аристократів збирала із землеробського населення плату за землю. Тих, хто не бажав платити данини, примушували за допомогою воєнної сили. Відмова населення платити данину нерідко призводила до військових сутичок. Укріпившись у Криму скіфські царі Агар, а потім Скілур і його син Палак прагнуть захопити причорноморські порти. Вони ведуть війни і втручаються в життя Боспору до них у залежність тимчасово потрапляє Ольвія. Скіфська політика щодо Херсонесу і Боспору зіткнулася з планами понтійського царя Мітрідата VІ Євпатора. Мітрідат двічі 110-109 років до н.е. посилав на допомогу Херсонесу свого полководця Діофанта, який захопив під час війни Неаполь і Хабеї. Це на деякий час призупинило скіфську експансію. Від скіфів відійшла Ольвія. Нове піднесення скіфської держави пов’язане з правління Фарзоя і Інісмея і І-ІІст. н.е. Ольвія знову підпадає під владу скіфських царів. Посилюється будівнича діяльність у Неаполі відроджується торгівля і ремесло. Оновлюються сутички скіфів з Ольвією, Херсонесом, Боспором. Римські імператори посилають гарнізони і військові кораблі для відбиття нападів скіфів. Боспорські царі підкорюють своїй владі скіфів. Навала гунів 375р. н.е. призвела до загибелі більшості пізньоскіфських поселень у Криму. Останній датований матеріал із Неаполя Скіфського відноситься до ІІІ-ІVст. н.е.

М.І. Артамонов вважав, що скіфське царство зникло тому,