Козацькі війни 1591-1596 років особливо цікаві якраз тим, що вони стояли на початку цього процесу і немало сприяли його пришвидшенню [12, с.49] .
Крім вище перечислених причин , антифеодальних виступів, які переросли у національно-визвольні війни, у другій половині XVI ст. в економіці України спостерігаються явища, які створюють передумови для виникнення національної свідомості і зародження нації, для розвитку та зміцнення економічної, географічної, мовної єдності і т. д. Національно-визвольні війни в період феодалізму охоплювали всю народність, усі соціальні верстви нації, що зароджувалася. Різні суспільні групи займали різні позиції, але на певному етапі боротьби їх інтереси сходились. В національно-визвольних війнах на Україні дуже велика роль належала козацтву. Разом із селянством, яке було головним джерелом його поповнення, козацтво виступило як рушійна сила повстань, що уже з кінця XVIст. починають потрясати підвалини панування Речі Посполитої на Україні і саме з цього часу завдають ударів по феодальних основах, в які не вписувалися [4, с.32] .
Таким чином, внаслідок перекислених факторів, наприкінці грудня 1591 року запорізькі козаки разом із частиною реєстровців вчинили, несподівано, напад на білоцерківську фортецю, яка була однією з найміцніших в Східній Україні і була резиденцією білоцерківського старости, магната князя Януса Острозького. На чолі повстанців стояв Кшиштоф Косинський, невдовзі перед тим вибраний козаками гетьманом. При підтримці місцевого населення козаки швидко заволоділи Білою Церквою і захопили там артилерію, військові припаси та інше майно. Повстанці спалили старостівський архів, у якому зберігались офіційні папери (в тому числі універсали на володіння землями в Білоцерківському старостві). Садиби старости і підстарости були зруйновані. [6, с.156 ].
Незабаром повстання охопило досить великий район. Повстанці на чолі із Косинським невдовзі після Білої Церкви оволоділи Трипіллям, а потім Переяславом.
Налякана розмахом руху польська влада вже в січні 1952 р. призначила комісарів для розслідування „свавільства” і покарання „свавільників”. Цими комісарами були магнати: старости теребовлянський - Яків Претвич, черкаський – Олександр Вишневецький, брацлавський – Яків Струсь і барський - Станіслав Гульський [1, с.86] .
Зібравши свої команди і загони шляхти, старости разом із старшим реєстру князем Яз ловецьким швидким маршем рушили до Трипілля. На шляху біля Фастова панське військо зайняло тимчасові позиції. Не сподіваючись на успіх у відкритому бої, комісари вирішили послабити сили повстанців, відокремивши реєстрових козаків від основної маси козацтва. 10 березня 1592 року пани звернулися від імені Яз ловецького до реєстровців, що перебували в Трипіллі, з посланням. Добираючи підкреслено чемні слова, називаючи реєстровців „панами молодцями запорозькими”, комісари пропонували негайно видати Косинського і скласти зброю. При незгоді вони погрожували повстанцям кривавою помстою [6, с.157] .
Керівники повстання вирішили прийняти послання комісарів, бо розпочинати бій з панами, коли повстання ще не набрало сили, було б помилкою, яка могла звести нанівець усе. Щоб виграти часі допомогти розпуску панських військ, повстанці почали переговори з комісарами. Удаючи, що Косинського вже відсторонено від керівництва повстанням, вони обіцяли панам бути надалі покірними. Повстанці погодились також визнати нового гетьмана, поставленого комісарами на місце Косинського. Після укладення договору пани відвели свої війська з-під Фастова і задовольнившись примиренням роз’їхались по своїх староствах. Повстанцям пощастило домогтися свого [13, с.119] .
Тим часом повстання розросталося. На Східній Волині, Брацлавщині посполиті взялися за зброю. Протягом усього 1592 року вони нападали на панські маєтки, містечка. Головною рушійною силою повстання, яке набуло антифеодального та національно-визвольного характеру, стало селянство. Разом з ними виступали козаки й нижчі верстви міщан. Там де повсталі брали гору, вони оголошували себе козаками і запроваджували козацький лад. До них приєднувалась дрібна православна шляхта [15, с.156 ].
Повстання набувало дедалі більших розмірів. За словами О.Вишневецького, повсталі намагалися „зруйнувати все дощенту і нас знищити”.
Ще під час вересневого сейму 1592 року українські магнати на чолі з Костянтином Острозьким вимагали послати коронне військо для придушення повстання. Магнатів підтримувала їх креатура – посли із Східної України. Проте вимога магнатів натрапила на опір з боку послів польських провінцій. Польська шляхта побоювалась, що вихід коронного війська на Україну позбавить їх військової сили в разі повстання селян у самій Польщі [6, с.158].
Єдиною поступкою магнатам з боку короля і його помічника канцлера Яна Замойського було видання універсалу, який зобов’язував шляхту Волинського, Київського і Брацлавського воєводств виступити в посполити рушення під проводом князя Костянтина Острозького для придушення повстання на Україні. Місцем зборів було визначено м. Костянтинів – резиденцію Острозького [15, с.156] .
На початку 1593р. загін селян і козаків чисельністю в декілька тисяч чоловік під проводом Косинського вирушив на Волинь. 23 січня кінне, з артилерією, добре озброєне та споряджене панське військо і повстанці зустрілися під містечком П’ятка на Волині. Більша частина повстанського війська – селяни, міщани – була озброєна переважно косами, ціпами, вилами. Далеко не всі мали самопали. Стояли люті морози, земля примерзла, окопатися було не можливо. Проте повстанці майже тиждень відбивали атаки супротивника. Відкривши з табору стрільбу, козаки вибили понад двісті коней у противника. Переломним став момент коли Я.Острозький розірвав козацький табір, тому повстанці почали безладно відступати [12, с.74].
Перед реєстровцями висувалися вимоги: слухняно служити королеві, скинути Кшиштофа Косинського з гетьманства, не робити походів „на волості”. Косинський із своїми загонами відступив на Запорожжя, це робилось з метою відновлення сил. І в травні 1593р. двохтисячний загін козаків під проводом
