під Дюнкерком в 1645 – 1646 та участі в них Богдана Хмельницького. Саме тут Богдан Хмельницький під командою Тюрення і принца Конде – найкращих полководців Франції здобув бойову практику бою проти знаменитої іспанської піхоти та імперської кавалерії. Саме цю тактику бою пізніше він стане використовувати проти знаменитої кавалерії польської армії – “крилатих гусар”[13,с.476].
Зарудний Є. взагалі наводить пряму паралель між існування козаків і піратів, і ті, і інші змушені були воювати проти наймогутніших сил того часу – Іспанії, Туреччини; вони відстоювали свою національну незалежність від спроб могутніх держав захопити їх країни, прикриваючись релігійною боротьбою: православні козаки проти ісламу, а протестанти – пірати, що формувались в основному з англійців, голландців, французів, стримували зростаючи апетити завоювань іспанців.
Кримський А. один із найвидатніших дослідників не тільки України, знаючи понад сто мов написав працю, що стосувалася історії Туреччини від початку створювання аж до битви під Віднем у 1683р. – тобто найблискучіший період Османської Порти, коли вона володіючи землями у Європі, Азії та Африці наводить жах на сусідні країни. Він торкнувся не тільки політичної історії, але і описав культурні відносини, економічні зв’язки та побут населення всієї імперії.[41,с.215].
Целевич О. показав у своїй праці разом з документами участь козаків у ???? війні 1632 – 1634 рр. доказавши що Україна не дивлячись на православну віру Москви перейшла на сторону Польщі при намаганнях королевича Владислава захопити московський престол. Отже він показує, що ніякого братерства між росіянами і українцями не має, а є тільки спільні корені, як наприклад у українців і чехів, та спільні кордони.[60,с.18].
Отже українські історики здебільшого торкались подійXVI –XVII століть через призму участі козаків у війнах Європи, впливу Запорізької Січі на політику Центральної та Східної Європи, як безпосередній факт боротьби поляків, українців за свої ідеї, причому агресорами тут виступають власне поляки що унеможливлюють мирне співіснування. З іншої сторони, вже на етапі незалежної України, історики, спрямовували свої дослідження на грунт україно-польської ворожнечі але без марксистських ідеологій та промосковських тенденцій щоб побачити не тільки “польське” в “чорних рисах” але знайти суть мирного існування, одні в відносинах з поляками – українці були також “спокійні десятиліття”.
Саме це, сформулювало основні напрямки досліджень українських істориків на сучасному етапі, і фактично малу кількість досліджень по історії власне Європи.
Розділ ІІ. Російська історіографія
Що стосується російської історіографії, то вона відносно більша ніж українська, досліджуване дане століття.
Іванін Ю. власне описав розвиток та становлення імперії Карла V, та відносини Англією, яка на той час лише почала відновлювати сили від повного зруйнування, які були наслідком “війни троянд”. В цілому він пояснює становлення Габсбургів та їх імперії як реакційної сили, що була причиною стримування розвитку національно – продуктивних сил.
Він досліджував практично всю епоху Габсбурзької величі, що почалася в 1516р. і завершилася 1648р. Так в дослідженнях що стосується тридцятирічної війни та Франції, то він показує політику Мазоріні і Ришельє, які представляли вершину дипломатичного ведення війни. Він у працях показав з легітимної точки зору початок війни Францією у 1635р., що здійснила захист Франції від агресії Відня та Мадрида, щоб таким чином позволити поглинення Франції наднаціональною імперією. [37, 210с.]
Також Іванін займався проблемами Східного питання англійської політики, де показав власне початки політичних відносин що лягла в основу імперіалізму Британської імперії. Займався також проблемою релігійних союзів та відносин Західної Європи з Османською імперією, показавши що саме релігійні війни у середині християнського табору дозволили туркам у 1529р. дійти аж до Відня. Саме так він пояснює гегемонію турок, яка закінчилась приблизно в той час, коли і припинилися війни у середині християнського табору під гаслом конфесійного ведення боротьби. [39, 74с.]
Саме його перу належить праця “Валенштейн”, де він порівняв негативні риси чеха – зрадника з позитивними рисами і прихильника централізації. Саме тут показано що через бажання єдності країни і ліквідування князівської влади, що приводило до сваволі, він поплатився життям. [40, 50с.]
Другим російським вченим який досліджував дану епоху “Габсбурзької епопеї могутності” був Поршнев Б.
Поршнев Б. займався темою відносин Європейських країн у добу Тридцятирічної війни, показуючи що не дивлячись на війну, економічні відносини продовжували існувати майже непорушно, не важливо яка це фаза війни, чиї сили при гегемонії. Доказав що причинами які вели до збройного конфлікту були економічні – прагнення Франції вийти з блокади Габсбургів як на морі так і на суші, спроба Швеції перетворити Балтійське море у “своє озеро”, прагнення Москви пробити вікно в Європу. [47, 211с.]
Щодо ходу власне війни він розглянув її хід аж до 1629р. – рік найбільшої могутності Габсбургів, щоб показати реакційність феодальної монархії і протиставляв їй прогресивні національно – монархістські держави. Однак при цьому слід не забувати що розглядав він дані праці з соціалістичних підходів, опускаючи з точки зору жодну важливу причину: чому відбувалося об’єднання на добровільних засадах?, в імперії теж існували і навіть домінували грошові відносини?, і взагалі такі громадні території що включали Іспанію, Португалію, Італію, Німеччину, Чехію, Західну частину Угорщини, території сучасних Нідерланди, Бельгії та північної Франції, опорних пунктів у Середземномор’ї та землі Нового Світу надто важко було втримати виключно військовим засобам без зацікавлення у імперському об’єднанні самих народних мас. [47, 300с.]
Попов Н. займався тематикою
