Відомий слов’яновіст Флоре Б. досліджував ХVI – XVII століття у Східній Європі, відкрито доказав, що політика Габсбургів мала прямим наслідком агресію Польщі проти Москви, а також показав бажання Росії пробитись до балтійського узбережжя ??? наслідком об’єднання ворогуючих між собою держав – Польщі і Швеції під єдиною династією Ваза у єдиний альянс. Саме це і привело до поразки Росії і відсунення її на позиції другорядних держав практично аж до початку XVIII століття. [32, 171с.]

Архангельський С. у своїх працях спеціально досліджував відносини між європейськими державами у період Піренейської війни (1648 - 1659), яка була прямим продовженням загальноєвропейської Тридцятилітньої війни, але тепер включаючи виключно західноєвропейські держави – Іспанію, Португалію, Італію, Францію та Англію. Він вважає що перевагу у цій війні рішила Англія, точніше кронвелівська республіка з прагненням колоній, поступаючись Франції на право великої сухопутньої держави. Він заявив що 1659р. вважається кінцем столітнього панування Іспанії в Світі, а дана дата дала початок гегемонії Франції, яка цією датою завершила оборонні війни і від тепер перейшла в наступ, перейнявши ідеї Габсбурзької імперії спробувавши приєднати Іспанію, Італію і Нідерланди та території Священної Римської імперії. [3, 65с.]

Карпова Е. спеціально торкалася теми династія Габсбургів. Так Котова у дослідженнях розглянула практично повністю існування всієї династії, починаючи від 1195р., завершуючи 1918р.

Торкаючи даної епохи досліджуваної теми, вона створила свою ідею, створення Габсбурзької імперії. За її міркуванням основними стержнями, що спонукали до створення “ ??? завоювань” була загроза турецького поступу, внутрішні повстання у країнах, створення безмитної торгівлі а також відновлення єдиної віри, оскільки на даному етапі Європу сколихнули багаточисельні єрисі.[33,с.64]

Черняк Є. у дослідженнях, що стосувались конфліктів між європейськими державами показував, що під релігійними війнами прикривались політичні інтереси, для яких як він показав, використовувались будь-які засоби. Так, наприклад Іспанія для завоювання чи досягнення своїх прагнень нерідко використовувала мусульман-вбивць, тоді як Англія чи Швеція мали на озброєнні католиків-португальців.[56,с.111]

Черкасов П. у своїх працях виключно обмежився темою життя то діяльності Ришельє. Саме цей кардинал під іменем Жан-Арнон Плессі дю Ришельє, пізніше міністр Франції прийняв на себе весь удар агресії іспанської та австрійської гілок Габсбургів, та відвернув фактично поразку Франції, коли іспанці перебували за тридцять кілометрів від Парижа. Він показав яким чином він зміг консолідувати сили для війни на два фронти і забезпечити міцність Франції.[51,с.211]

Окрім вище перечислених дослідників частково даної теми торкались Юрчик Є. він показав, що слабкістю іспанської монархії була її виключна войовничість. Він каже, що іспанці це надзвичайно хороші солдати, але тільки солдати, а для розвитку країни потрібні купці, торговці і інші стопи, які не були розвиті.

Також мають певні дослідження В.Виноградов, Б.Соколов, Саприкін Ю. Савина Н. Савина у своїх працях показано, що у становленні монархії Габсбургів були заінтересовані окрім феодальних верхів, також бюргери, багате міщанство, лихворсько - торговий елемент, що надає сумніву ??? працям радянських вчених написаних з соціалістичних міркувань. За цими міркуваннями імперію створили консервативні феодальні сили, що своїми діями перешкоджу вали розвитку новим прогресивним капіталістичним умовам.

Отже, російська історіографія має значно більше досліджень ніж українська історіографія, хоча ці дослідження потрібно позбавити односторонніх поглядів, та поєднати їхні погляди з передовими міркуваннями української та європейської історіографії, та в синхронному ??? праць та критиці джерел формувати нові погляди.

Однак на сучасному етапі російської історіографії лише починає позбавлятись деяких ідеологічних засад, хоча деякі, наприклад шовіністичні чи захисту православної віри під наміром вмішення в інтереси інших держав, бажаючи себе показати в разі третейського судді продовжують залишатися і тепер.

Європейська історіографія даної теми представлено великою кількістю шкіл, оскільки ця епоха Габсбурзького панування далась взнаки практично всій Європі, надавши різним школам різних характерних направленостей, які можна поділити на дві групи: про габсбурзьку, антигабсбурьзьку.

Весь цей ланцюг національних шкіл почати з німецької, оскільки саме ці історики описували найбільше політику Габсбургів. За їх загальними ідеями імперія Габсбургів виникла на основі протидії агресії турок та спроби створити дещо на подобі сучасного Євросоюзу, де б були певні повинності у відповідності з можливостями даної країни та безмитної торгівлі. Вони вважають, що праобраз імперії Габсбургів сформувався на основі Священної римської імперії германської нації, яка об’єднувала окрім земель Німеччини, землі Австрії, Чехії, Північної Італії, Нідерланди та Бельгії, не було ніяких проблем у існуванні, приховуючи насправді фактичну справу про те, що імперія була формальною, а всі ці території ніколи не були унітарними, а їх правителі ніколи не були єдині у пошуках. Існував політичний сепаратизм або фактична зрада інтересам за винагороду. Це показалося навіть на самій Німеччині у добу найвищого панування Габсбургів ( 1629р.), коли Південні райони підтримали централізовані погляди Габсбургів, а Північні райони у вигляді прямої зради перейшли на бік Швеції, щоб і подалі залишатися самостійними.

Так австрійський історик Прістер Е. притримувався думки, що політики Габсбургів була обороною, а створення їх імперії було необхідним для створення унітарної держави, оскільки саме військова сила змогла позбавити сили німецьких князів, сепаратизм яких через столітнє існування перейшов у традицію і добровільно не міг бути ліквідованим. За його поглядами поразка Габсбургів це не тільки поразка німецької нації, це також окрім виснаження народу, ще і політична