Шилляр Ф. у своїх працях зображує, що німецькі князі захищали свої землі від агресії Габсбургів. Він став на сторону князів, оскільки був прихильником демократичних засад вважаючи Німеччину – республікою. Габсбурги ж були автократичною формою правління, а на його думку всі автократичні форми приречені на занепад. Цієї доктрини він притримується особливо при розгляді імперії Карла V, вважаючи , що унітаризм приводив до уніфікації самоуправління у Нідерландах, Чехії, Північній Німеччині, що привело в свою чергу до погіршення економічних, політичних та навіть культурних умов країн.[59,с.34]

Цьольнер Е. у своїх поглядах вважає, що саме сепаратизм князів привів до поразки Габсбурзьку династію, яку вважав основою для створення спротиву не тільки від французів, але і від турок. Він показав, що Габсбургі проводячи агресивну політику, по справді захищались від агресії французів, які самі прагнули пробитися у Італію, Німеччину та Голландію, і для досягнення свої намірів були готові перейти навіть на сторону християнських ворогів – турків.

Цей союз з турками змалював Габсбургів, як “християнський щит Європи”, який під стягом Христа об’єднав Португалію, Італію, Іспанію, Священну римську імперію, Чехію, Польщу. Цей конгломерат постановив діяти проти турок і їх союзників любими методами, а перехід Франції означав оголошення її смертельної війни, як зрадниці. Ці погляди віри, які поєдналися з політичними і економічними претензіями династії і створили наступ на Францію, і тільки удар протестант зміг відвернути її падіння.[61,с.244]

Іспанські історики розглядають даний період як гегемонію, оскільки під начало династії Габсбургів Іспанія запанувала у світі. Її статус особливо виріс тоді, коли Європу покрила єресь протистантизма і тільки Іспанія залишилася вірною католицизму, взявши на себе за розумінням католиків священну місію – відвоювання втрачених позиції католицизму. Саме ця війна і найбільш пошкодила країні. Безперервно брезкаючи зброєю чи то в Німеччині, чи з Англією, чи Отаманською Портою, вона виснажувалась. Пізніше сюди додалося повстання Нідерланди та Франція. Воюючи за відстоювання власних позицій вона поступово бідніла, не дивлячись на грандіозні володіння у Європі та світі. Іспанський історик Альтаніра – і – Кревно[1.c/87] додає сюди окрім вище перекислених причин ще причину не розвитку економічну; тобто за поглядами політичних верхів краще купити ніж виробляти, оскільки для розвитку потрібно вкладати величезні кошти, бо в Іспанії не було сильної промислової індустрії, і вона займала небагато низьке становище після Англії, Франції, Німеччини. Сюди він ще додає надмірну кількість золота, що привело до росту цін і різкої дорожнечи.

Чеські історики вважають, що Габсбурги принесли ярмо їх країні, оскільки вступом Чехії у їх імперію починалося обмеження свобод та прав Чехії. З цим погоджуються практично всі чеські історики з патріотичної точки зору. Так Шинделанж Б. вважає [57,с.218] тридцятирічну війну горем для Чехії. Початок почався з неймовірного успіху, але завершення було катастрофічним. Вестфальський мир він вважає ганебним, оскільки за кілька сотень кілограм золота то певні вигоди Швеція зродила, порушивши слово дане чехам, які і одновірцям – протестантам так і союзникам , воювати до кінця, поки Габсбурзька імперія ярма не зазнає розгрому.

Грох М. у своїх поглядах притримується поглядів, що саме Габсбурзьке панування привило до ліквідації республіканських прав, національної ідентичні і навіть культурних відмінностей аж до середини ХІХ ст.. І за його міркуванням: якби не універсалістська політика Габсбургів покладала в основу перемоги католицької віри, то тридцятилітня війна могла би і не початися, а якби і почалася то завершилася би повною перемогою імператора. Це доказує, на прикладі 1959р. коли під наступом турок відбулося об’єднання німців , чехів, мадяр, і без насильницьких дій чи примусу у єдину колоритну силу.

Однак політика австрійських Габсбургів спрямована на перетворення своїх земель у державу на прикладі Іспанії потерпіло фіаско і відкинула їх назад на два століття.[23,с.226]

Французькі історики розглядають Габсбурзький період як один із найважчих періодів своєї історії:т Столітньою війною, війнами революційної Франції чи окупації Гітлера. Всі війни які точилися з 1516р. по 1659р. розглядаються як оборонні, оскільки територія Франції за умовою Карла V Габсбурга і Риму потрібно було захопити і повернути в табір християн. З другої сторони Франція ще у 1312р. було передано у володіння Альбрехту І Габсбургу, але той відмовився не бажаючи воювати з її правителями ФіліпомIV Красивим. Сюди додавалось також причина географічного розташування, адже Франція являла собою звено між іспано-італійськими та німецько-австрійськими володіннями і поки в центрі імперії була ворожа країна до того часу не могло бути мови про єдність над національної держави.

Шведські історики розглядають імперську ідею Габсбургів, як неготовний фактор, за їх думкою саме пораження панувати над всіма і привело до ворожнечі у християнському світі і час рішучого наступу турок . Ситуацію погіршив наступ контрреформацією, що почав зразу військову контри форму віри. Однак шведські історики приховують той факт, що шведські протестанти самі проводили нетерпимість до інакомислячих, і після перемоги у тридцятилітній війні стали створювати свою ”північну імперію.” Так історик Андерсен Н. вважає, що вирішальна роль у зупинці розростання Габсбурзької імперії належить Швеції. Так , в той момент, коли імперія була готова перейти