років після скасування кріпацтва. У публікаціях Комісії зазначені пересічні по десятиліттях посіви і збори хлібів на приватновласницьких і надільних землях у межах кожної губернії, основані на матеріалах про стан поміщицьких маєтків і селянських господарств, що надходили до департаменту окладних зборів Міністерства фі-нансів. Як зазначив А.С.Ніфонтов співставлення за 60-ті роки таких відо-мостей з повідомленнями за той же час у губернаторських звітах приве-зіть до висновку, що пропорції посівів зернових на приватновласницьких і надільних землях незначно відрізняються від співвідношення в межах тих же територій висіву зернових на поміщицьких та селянських полях.
Наприкінці XIX ст. виявлялося виразне зростання продуктивності завдяки впровадженню мінеральних добрив (суперфосфатів) і нових методів обробітку землі: глибокій оранці завдяки поліпшеному плугові та раціональних сівбі сівалками. З 1860 по 1890 рр. продуктивність десятини зросла на Правобережжі з 35 до 50 пудів, на Лівобережжі - з 25 до 48, на Півні з25 до43 пудів.
Головна причина нестабільного врожаю - посуха. Для її подолання знавцями ситуації в сільському господарстві рекомендувалося: глибока оранка з осені; запровадження пару; ефективні сівозміни; вдосконалення знарядь праці; поширення угноєння; насадження лісосмуг у степових зо-нах. Збори хлібів у пореформений час зростали поступово, особливо протягом першого десятиріччя. За 60-ті XIX ст. роки середній збір зерна збільшився на 10,6 мли чвертей, тобто на 5,2 %. За 70-ті роки він зріс на 28,1 млн. чвертей, що відносно 50-х років дало приріст майже на 19%. Спо-чатку збори озимих відставали від зборів ярих, але згодом розрив між ни-ми став вирівнюватись. Збори картоплі протягом 1860-1870-х років вирос-ли майже удвоє641. Конкретніше уявлення про успіхи землеробського ви-робництва в 60-70-ті роки XIX ст. складалося із врахуванням щорічних зборів хлібів. Річні врожаї залишалися вкрай нестійкими. Особливо типовим це було для 1860-х років, коли збори коливалися від 180 до 284 мли чвертей на рік, в 1870-ті - від 208 чвертей до 277 млн. Високі й низькі збори чергувалися через літо в 60-ті роки й через два літа в 70-ті. Особливо помітно збори зернових зростали в українських губерніях. Питома вага у загальноросійському вироб-ництві з 1850-х до 1870-х років зросла на Півдні України з 5,6 до 7,3 %, Пра-вобережжя - з 7,3 до 8,6 %, Лівобережжя - з 7 до 8,1 %.
Автори статистико-економічного видання "Сборник по хозяйствснной статистике Полтавской губернии", присвяченого Костянтиноградському повіту, звернули увагу на помітно вищий рівень врожайності у вели-ких маєтках порівняно з іншими. Відповідь вони пропонували шукати} кращій організації цих господарств. Серед позитивних факторів відзначень наступні: наявність грошових коштів, володіння адміністрацією теорією управління, кращій підбір робітників, справність реманенту, тощо. Усі ці чинники сукупно зумовили вищий рівень врожайності. Зокрема, у 1886-1888 рр. врожайність жита в Карлівській економії Мекленбург-Стерлицьких склала 102 пуди, в інших - 79, озимої пшениці – відповідно 87 та 74, ярої пшениці - 78 та 59 пудів з дес 12.
Одним з наслідків аграрної кризи було збільшення валового збору хліб в першу чергу пшениці. Так, у 1864-1866 рр. в українських губерніях він становив 398 млн. пудів, у 1892-1900 - понад 740 млн. Особливо помітним це зростання було на початку XX ст. . Зрозуміло, це стало наслідком і розширень посівних площ, і зростання врожайності. Наприклад, урожайність озимої пик-ниці в 1909 р. становила 64,3 пудів з дес., жита - 63,9 пудів, у 1910 - 76,9г; 66,2 пуди. В 1909 р. в лісостеповій зоні України було зібрано майже 75 м-т-пудів озимої пшениці, 81,8 млн пудів - ярої, 179,4 - жига; в 1913 р. цій показник склали відповідно 107,5, 96,4 та 195,4 млн пудів 15.
Надлишок зерна на ринок надходив переважно з маєтків. Ним користувалася незначна група виробників. Частка поміщицьких господарств у землеробстві піддається лише приблизному підрахунку. З кінця 60-х років XIX. посіви й збори хлібів підраховувались окремо тільки для фонду надільних земель в цілому і для загальної ріллі на всіх власницьких землях. Є всі під-стави вважати, що в 18()0-70-ті роки приватновласницька рілля по зернових залишалась, як правило, власністю поміщиків-дворян. Становище змінилось у 1880-90-ті роки, коли за рахунок дворянського зростало землеволодіння інших станів, насамперед, селян. Урожайність пшениці підвищувалася в 1880-90-ті роки ще швидше. В Європейській Росії вона зросла на 60 %. Особ-ливо високі темпи зафіксовані в лівобережних та південноукраїнські їх губер-ніях (на 84-86 %). Підвищення врожайності до кінця XIX ст. ставало голо-вним фактором збільшення валових зборів зерна. В цьому проявилися нас-лідки розвитку підприємницького господарства. Б.Миронов помілів, що питома вага поміщиків виявлялася помітнішою в тих районах, де відзначалося і більше зростання хлібних надлишків. Це зумовлювалося вищим рівнем про-дуктивності праці на поміщицьких землях.
ВИСНОВКИ
Отже, сільськогосподарське виробництво залишалося провідною га-луззю поміщицьких та селянські господарств. Зростала роль зернового виробництва на власницьких землях. Поміщицьке господарство залишалося більш значним старих центрах поміщицького підприємництва, де питома вага його іноді перевищувала 40 % місцевого збору зернових, до таких регіонів, зокрема відносилося Правобережжя України. Позитивні зрушення в землеробстві спрямовувалися на зростання обсягів продукції. Усі віхи в техніці землеробства спостерігалися більшою мірою у великих гос-подарствах. М.Блок писав про еволюцію сільського господарства в Європі, яку можливо застосовувати і до України цього періоду: “Майже скрізь в європейському чи європеїзованому світі землеробство має тенденцію зробитись більш раціональним, більш науковим, керуватися технічними й фінансовими методами, схожими у багатьох відношеннях