Специфічною формою відрізки земель від селянських наділів були так називані дарчі наділи, коли селяни одержували приблизно 1/4 вищого наділу. На це селяни погоджувалися, щоб уникнути високих оброків чи панщини, що вони повинні були виконувати за повні наділи. У літературі нерідко підкреслюється «добровільний» характер таких дарчих угод. Однак вивчення умов проведення реформи дає її підстави затверджувати, що, як правили, згода на такі четвертні наділи було економічно змушеним. Селяни йшли на них під погрозою нестерпної ваги нової кабали, що несла реформа, вони змушені були відмовитися від землі, не маючи засобів виробництв для її обробки; іншим здавалося, що легше орендувати землю, тому що поміщик не в змозі буде її цілком освоїти. Для землевласників, звичайно, було вигідно за рахунок 1/4 залишити собі інші 3/4 селянської землі. Вони добре розуміли, що з голоду безземельний мужик готовий буде виплатити не тільки ренту, але і частина свого необхідного продукту. Тому поміщики були зацікавлені в тім, щоб селяни прийняли цей «дарчий» наділ, що ставив їх у пряму залежність від милості поміщика.

Усього але 32 губерніям таких «дарственников» нараховувалися близько 1 млн. чоловік (500 тис. ревізьких душ). Найбільша кількість їх було в Саратовської, Воронезької, Симбирської, Пензенської, Курської, Казанської й Екатеринославской губерніях. У середньому та одну ревізьку душу чоловічої статі дарственники одержали 1,05 дес., а по Нижегородської—0,53, Рязанської—0,81, Тамбовської—0,88 дес. Усі ці селяни, що позбавилися основний частини своєї землі, були змушені орендувати її в поміщика на будь-яких умовах. Така голодна, чи продовольча, оренда не стільки кормила бідняка, скільки збагачувала земельного власника 14.

Як показують документи, по 57 повітам 9 губернії в 59,1% поміщицьких селян відрізки землі складають 38,7% площі дореформеного землекористування. При цьому відсоток фактичних відрізків значно перевищує відсоток зменшення землекористування, розрахованого стосовно землекористування всіх поміщицьких селян губернії .чи повіту.

Збезземелення селян у найбільших розмірах відбувалося в стінних районах країни й у Поволжя, де раніш, ніж в інших місцевостях, початок розвиватися капіталістичне зернове господарство. Значну площу землі поміщики відібрали в селян і в центральних губерніях, де три кріпосні праві панувала панщина, а після скасування фортечних порядків поміщики, використовуючи відрізки, широко практикували відробіткову систему експлуатації селян.

Про те, як відбувалися відрізки землі від селянських наділів у чорноземному центрі, яскраво свідчать приклади по Воронезькій губернії. Тут граф Кушелев-Безбородько в порядку надання так званих дарчих наділів відібрав у селян с. Нова Чигла Бобровского повіту Чигольской волості 11 190 дес. з 14708 дес., знаходилися в їхньому користуванні, і залишив їм у наділ лише 3518 дес., пли 24%. У селян селища Александровського тієї ж волості до реформи був 2012 ліс., а після реформи залишилося лише -175 дес; у селищі Никольском селяни володіли до реформи 2717 дес. у результаті реформи одержали наділ площею 616 дес. 16. Ці випадки досить типові для так називаного дарчого землеволодіння, коли селяни одержували тільки четверту частину наділів, що повинні були отримати.

Дуже характерна експропріація поміщиками селянських земель у Полтавській губернії, у якій кріпосники найбільше послідовно вели лінію на збезземелення селян.

У Центральному Історичному архіві в Ленінграді серед документів Міністерства внутрішніх справ за 1866 р. мається об'ємиста справа, озаглавлене «Зведення про маєтки Полтавської губернії в який селяни відмовилися від відведеної їм землі». Ці зведення характеризують наділення селян але 50 маєткам. У них були 2824 ревізькі душі, землекористування яких до реформи складало 4400,8 дес. По статутних грамотах їм покладалося 4786,0 дес., а фактично вони одержали на 2063,4 дес. менше, ніж було до реформи. Площа земель, відрізаних від селянських наділів, складає 47,0%. Приведемо кілька прикладів вилучення землі в селян у тих маєтках, у яких були найбільш значні відрізки. У селі Чернякопке Полтавського повіту селяни чисельністю 180 ревізьких душ користалися до реформи 158,3 дес. землі. По статутній грамоті їм покладалося 231,5 дес. При відводі землі поміщик найближчу до села землю залишив собі, а селянам призначив черезсмужні полючи з великою кількістю незручних земель на відстані півтори версти. Селяни відмовилися прийняти такий незручний наділ. Тоді їх зовсім позбавили польових земель, і залишилися в них лише садиби площею 22,3 дес. У селі Кибинці Миргородського повіту в маєтку Трощинського селяни користалися до реформи 950,5 дес. землі, а але статутній грамоті їм було залишено в наділ тільки 643,2 дес. У тім же селі селяни поміщика Осишова, як записано в документі, ніби-то «виявили бажання скористатися правом, даним їм 9 ст. додаткових правил про маєтки дрібнопомісних власників, і відмовилися від свого земельного наділу». Вони залишилися і без садиби, і без польової землі 24.

2. РОЗВИТОК СІЛЬСКОГО ГОСПОДАРСТВА ПІСЛЯ РЕФОРМИ

2.1. Розширення сільськогосподарського виробництва

Еволюцію дворянства у пореформені роки простежив О.Паршин. За його словами, "дворяни... були майже єдиним правлячим елементом дер-жави, який вийшов на буржуазну дорогу, і протягом останнього часу вико-нали завдання цього державного переходу від станових форм до буржуаз-них". Х.Петров став па захист поміщиків, зазначивши, що більша частина їх були перш за все господарями, які розуміла залежність власного добро-буту від становища селян. З цього випливала їхня турбота про селянина та його господарство. Серед негативних наслідків