Після затвердження уставних грамот і початку викупних операцій чима-ло поміщиків поспішили обзавестися власною худобою, придбати вдоскона-лені знаряддя праці і машини і на цій основі організувати прибуткове господарство, яке б базувалося на вільнонайманій праці. Але багатьох очікува-ло розчарування. В умовах вузького грошової нового ринку дрібнопомісні та середньо помісні поміщики відчували гострий дефіцит в обіговому капіталі. Поси-лене пред'явлення банківських білетів і викупних свідоцтв з метою обміну їх на гроші зумовило зниження курсу цих паперів і принесло Їхнім власникам збитки. Землевласники, які безпосередньо вели господарство, у переважній бі-льшості не мали агрономічних знань. Придбана худоба нерідко гинула від ма-сових хвороб. Знаряддя й техніка псувалася найманими робітниками, які не вміли користуватися ними. У спадок від попередньої епохи дісталась обмеже-ність господарської ініціативи. Відсутність досвіду організації господарства, неготовність до певного ризику обмежувані розвиток підприємництва. Найгострішими питаннями для поміщиків пореформеної доби залишалися нестача капіталів і незабезпеченість робочою силою 16.

У 1872р. була підготовлена доповідь комісії під голосуванням П.А.Валуєва, в якій відзначався перехідний стан землеробства: "Реформа 19 лютого, як будь-які потрясіння, справила значні коливання у перший за нею час... Всі явища, що відбувалися в будь-якій галузі промисловості у такі епохи коливань, не можна визнати цілком нормальними, і тому, при міркуваннях про ці явища, належить брати до уваги той перехідний час, ікни, природно, повинна пережити будь-яка обширна промисловість, що піддалася потрясінню"4. Досліджень комісії стосувалися цього перехідно-го так би мовити, критичного часу.

Відзначалось чимало ознак тому. що цей час ще не минув остаточно і що сільськогосподарська промисловість ще не вступила повністю на шлях подальшого нормального ходу. Зокрема значилося, що більшість явищ сільськогосподарського життя ще не виробили для себе яких-небудь закінчених форм, тому при оцінці його справжнього несприятливого становища не слід забувати, що це становище не остаточно усталилось, а тільки перехідне. Урядова комісія посилено підкреслювала, що селянська реформа 1861 р. поставила у найбільш скру-тне становище поміщицькі господарства, які через це "витримували і ви-тримують надзвичайно важку кризу" 12.

У доповіді комісії відзначалося, що поміщики, які намагалися зразу після скасування кріпацтва перейти до за-стосування вільнонайманої праці, змушені були від цього відмовитися "внаслідок її збитковості як через недосвідченість в організації цієї справи, так і через невправність робітників" 30. Поміщики тоді стали вдаватися до акордної (іздельній) системи, яка ґрунтувалася на обробці панської зем-лі селянами їхнім реманентом, за що селяни отримували в користування необхідні їм угіддя. "Цей спосіб господарювання, який існує у більшості середніх нечорноземних губерній, очевидно лише перехідний, адже він не допускає будь-якого вдосконалення в загальному ладі господарства" 31 .

Таким чином пояснювався застій поміщицького господарства в 60-ті роки XIX ст. Отже, комісія Валуєва відзначила скромні зрушення в землеробстві 60-х років XIX ст. У доповіді йшлося про затримку у виробництві поміщи-цьких маєтків і водночас обмежені можливості селянських господарств.

І.Левитський також відзначив, що поміщицькі господарства "внаслі-док реформи 19 лютого пережили надзвичайно важку кризу"4. Невдачі чис-ленних спроб поміщиків у своїх господарствах використовувати найману працю він, як і раніше, пояснює "збитковістю як через недосвідченість в організації цієї справи, так і через невправність робітників". Ним дослівно відтворюється та частина доповіді валуєвської комісії, де йдеться про ши-роке застосування у поміщицьких господарствах кабальної експлуатації обезземеленого селянства. Стосовно межі 70-80 х років XIX ст. І.Левитський пише: "Всі ці форми господарства, які у багатьох місцевостях зміцнилися на повну силу те до нинішнього часу, уявляються вочевидь тільки перехідними, оскільки вони майже не допускають будь-якого вдос-коналення в загальному ладі господарства" 5.

Водночас він вказував на по-яву все більшої кількості передових маєтків, "особливо в останні роки. Але ця загальна заява супроводжувалась обмовками про пристосування та-ких господарств до нових умов "більшою чи меншою мірою", а також ра-ціональність та прибутковість їх, "наскільки це узагалі можливе за нинішнього економічного становища. Отже, автор нестійке становище помі-щицького землеволодіння поширив і на 1870-ті роки. Труднощі пореформеної перебудови поміщицьких господарств досить точно прокоментував управитель Чаплинського маєтку (Катеринославська губернія) графині Воронцової: "...не визначена справжнє ціна на робітника і на продукт, ... ма-єток не встигає організувати господарство своє на даних вільної праці, раці-ональних і прибуткових для маєтку, - нарешті, ... дуже важко, а іноді навіть і неможливо мати службовців, які повністю розуміють раціональні господарство й сумлінно виконують свої обов'язки...30 .

2.2 Співвідношення сільськогосподарських угідь і проблеми господарювання

Основна умова господарювання - земельні угіддя. Найперше контури нового порядку почали з'являтись становленні співвідношення угідь, за тім чим стояло вивчення конкуренції. Відмінні природно-кліматичні умови в регіонах зумовили осо6исту складову поміщицьких угідь. Перше, що впадає у вічі, - помітно менша питома вага садиби в поміщицьких господарствах порівняно із селянськими та відносно велика вага лісових угідь у загальній структурі поміщицьким земель. Особливо це стосувалося Правобережжя, що знайшло відображення й таблиці 2.1. (додаток 1). Дані по окремих повітах Київської й Подільської губерній, розміщені в таблиці 2.2 (додаток 2), деталізують цей висновок 13. По всіх повітах перше місце традиційно належало ріллі (від 51,4 до 75,8 %), друге місце за обсягом посідали ліси (від 17,9 до 33,3 %), потім розташували-ся сінокоси, заводнені території й