На тему: Київська Русь у період феодальній роздрібненості XII. Монголо-татарська навала"

Зміст

Феодальну роздрібненість спричинила низка чинників:

1. Великі простори держави та етнічна неоднорідність населення. Русь простягалася на значну територію, що, за-лежно від обставин, могло бути або свідченням державної могутності, або ж джерелом слабкості. Великий князь ще не володів достатньо міцним, структурованим і розгалуже-ним апаратом влади, не мав розвинутої інфраструктури (транспорт, дороги, засоби зв'язку та ін.) для ефективного здійснення своїх владних повноважень на такій величез-ній території. Посиленню відцентрових тенденцій сприяла поліетнічність Київської Русі. Поряд зі слов'янами тут про-живало понад 20 народів. Процес механічного приєднання та завоюван-ня нових земель у Київській Русі помітно випереджав два інші процеси — формування та зміцнення апарату цент-ральної влади та глибинну консолідацію нових народів і територій.

2.Зростання великого феодального землеволодіння. Розвиток продуктивних сил, утвердження феодальних відносин сприяли появі та зміцненню великого землеволо-діння. Базуючись на натуральному господарстві, в основі якого лежала замкнутість, велике землеволодіння поси-лило владу місцевих князів і бояр, створило передумови для розгортання процесів формування економічної самос-тійності та політичної відокремленості давньоруських зе-мель.

Велике феодальне землеволодіння створювалося різ-ними шляхами: захопленням земель сільської общини, освоєнням нових земель та їх купівлею. Наприкінці XI — у XII ст. набуває поширення практика роздачі земель боярам та дружинникам у спадкове володіння (вотчину) в нагороду за службу князю. За підрахунками фахівців, вотчинних володінь усіх рангів у Київській Русі було по-над 3 тисячі.

3. Відсутність чіткого незмінного механізму спадко-ємності князівської влади. Тривалий час (майже до 30-х років XX ст.) серед істориків панувала думка, що основною причиною роздрібненості є порушення принци-пів престолонаслідування. І хоча з 50-х років XX ст. історична наука цілком обґрунтовано намагається пояс-нити появу відцентрових тенденцій, виходячи з розвитку продуктивних сил, утвердження феодальних відносин то-що, слід визнати, що неврегульованість питання про го-ловний принцип престолонаслідування підривала основи Давньоруської держави. У центрі міжусобного протистояння, як правило, був Київ, який того часу став не тільки символом, а й засо-бом влади. Лише за одне століття (1146—1246) київсь-кий стіл 46 разів переходив із рук в руки. Найдовше правління тривало 13 років, а 35 князів перебували при владі не більше року. Київ був своєрідним важелем для нарощення і розширення власного впливу, саме тому ко-жен із князів після оволодіння великокнязівським прес-толом перетворювався на активного поборника загально руської єдності. Ця боротьба доцентрової та відцент-рової тенденцій значною мірою зумовлена неврегульованістю питання про принцип спадкоємності князівсь-кої влади, була суттю міжусобних війн.

4. Зміна торговельної кон'юнктури, частковий за-непад Києва як торгового центру, поява поліцентрії в зовнішній торгівлі. Наприкінці XI ст. половецькі кочо-вища перерізали торговельні шляхи до Чорного та Кас-пійського морів. Крім того, серйозного удару транзит-ній торгівлі Київської Русі було нанесено двома подія-ми світового значення: по-перше, слабіюча Візантія 1082 р. за поміч у війні з Сицилією дала дозвіл Венеції торгувати без мита і мати свої порти на території Ві-зантійської імперії; по-друге, хрестові походи відкри-ли для італійських, французьких та німецьких міст мор-ський шлях на схід, безпосередньо зв'язали Західну Європу з Малою Азією, Візантією. Внаслідок цього Ки-їв залишився поза основними торговими шляхами. Це не тільки зумовило частковий занепад Києва, а й спри-чинило поліцентрію в зовнішній торгівлі.

5. Посилення експансії степових кочівників (печені-гів, половців та ін.). Лише половці, як свідчать літописи, у період від 1055 до 1236 рр. здійснили 12 великих напа-дів на Русь. Майже стільки ж широкомасштабних похо-дів у відповідь організували руські князі. До того ж за цей час половці понад 30 разів брали участь у міжусобних князівських війнах.

Висновки: Період феодальної роздрібненості — закономірний етап у розвитку суспільства, адже роздрібненість — не особливість Київської Русі, а загальноєвропейська тен-денція. Саме в цей час відбулося остаточне формуван-

ня феодальної системи (чітко визначилися права фео-далів та повинності селян, завершився процес станов-лення феодально-станової ієрархії, формувався і вдос-коналився державний апарат тощо). Роздрібнення струк-тури політичної влади було цілком логічним і природ-ним наслідком феодальних відносин: роздрібненій фор-мі земельної власності відповідає роздрібнена форма дер-жави, роздрібнена структура влади. Отже, явище роздрібненості суперечливе і неоднознач-не. Особливістю періоду історії Київської Русі наприкін-ці XI — у середині XIII ст. були, з одного боку, посилен-ня відцентрових тенденцій, втрата державної єдності, кня-зівські міжусобиці, ослаблення держави, зниження обо-роноздатності, посилення тиску на Русь сусідніх держав, з іншого — формування великого землеволодіння, прог-рес у сільському господарстві, піднесення міст, значне зростання чисельності населення, розвиток східнослов'ян-ської культури.

2.Распад Київської держави: Київське, Чернігівське, Переяславське, Галацьке- Волинське князівства

Наприкінці XI ст. посилилися відцентрові тенденції в державі, було втрачено політичну єдність, спалахнули чис-ленні міжусобні війни, зросла зовнішня загроза. Численні вдалі похо-ди на половців, активна законодавча діяльність (розроб-ка знаменитого «Уставу» — своєрідного доповнення до «Руської правди»), подолання сепаратистських тенденцій, об'єднання 3/4 території Русі тимчасово стабілізували ста-новище держави і повернули її в ряди наймогутніших країн Європи. Після смерті Володимира Мономаха його сину Мстиславу (1125—1132) лише на короткий час вда-лося підтримати єдність руських земель. У XII столітті на теренах Русі одне за одним з'являються окремі самос-тійні князівства і землі: Галицьке, Волинське, Київське, Муромське, Переяславське, Ростове-Суздальське, Чернігово-Сіверське, Полоцьке-Мінське, Смоленське, Тмутараканське, Турове-Пінське князівства та Новгородська і Псковська землі. У цю добу