Буковина була однією з найвідсталіших провінцій Австрії. Спо-чатку вона була об'єднана з Галичиною, згодом відокремлена в ок-рему провінцію — геоцогство. До Буковини належали етнічно українські території (т.з. Північна Буковина) та населені румунами землі. Австрійський уряд вважав їх за один народ, адже і ті й інші були православними, а пани тут були переважно румунами. На 1851 рік її населення (включаючи Південну Буковину) не перевищувало 380 тис. чоловік. Основу економіки складало землеробство, в горах селяни займались скотарством, полюванням, сплавом лісу. На селянах були важкі повинності, такі, як будівництво шляхів сполучення, земель-ний податок, військова служба (тривала 14 років). Найбільшим містом було Чернівці.

У1843-1844 рр. у Північній Буковині вибухнуло повстання, при-чиною якого стала заборона селянам користуватися лісами. Очоли-ли повстання Лук'ян Кобилиця, Іван Галиця, Микита Повидаш. Уряд направив проти них військові підрозділи, які взяли в полон Л.Коби-лицю і ще декілька сот селян. Кобилиця був обраний буковинцями до австрійського рейхстагу. Коли в Австрійській імперії спалахнула революція, він повернувся на Буковину, де утворив кінний загін се-лян, який виступив проти румунських поміщиків. Власті кинули війська проти повстанців. В одній із сутичок Лук'ян Кобилиця був захоплений у полон і закатований.

Закарпаття в цей час адміністративно підпорядковувалось Угор-щині. Населення регіону на середину століття нараховувало 300 ти-сяч чоловік. Промисловість краю знаходилась у зародковому стані. На підприємствах і рудниках було зайнято 1 % від усього населення. Налічувалось лише 9 міст і 20 містечок (міщан було ледь 50 тис. осіб). Найбільшим містом був Ужгород — 6,8 тис. чоловік.

На Закарпатті найбільшої гостроти набули виступи селян у се-лах Заріччя у 1820 р. і Туц у 1826 р. Відгуки повстання у Словаччині призвели в окремих селах Береговського округу (жупи) до виступу селян, які відмовилися здавати "дев'ятину" та виходити на панщи-ну.[16, 104]

Висновки

Отже, вся система пануючих виробничих відносин, заснована на феодальній земельній власності й неповній власності на виробника матеріальних благ — кріпосного селянина, сковувала розвиток продуктивних сил у промисловості та сільському господарстві, стримувала формування нового, капіталістичного укладу. Продуктивні сили Росії, в тому числі й України, у 40—50-х роках вступили в конфлікт з відсталими феодальними виробничими відносинами. Це спричинилося до глибокої кризи всієї феодально-кріпосницької системи. Криза проявлялася, з одного боку, у зростанні виробництва хліба на продаж, дедалі ширшому застосуванні машин і використанні вільнонайманої праці, розшаруванні селянства, збільшенні кількості фабрично-заводських підприємств. З другого боку, криза характеризувалася обезземеленням та розоренням селянства (це підривало одну з основ феодального ладу — наділення основних виробників матеріальних благ засобами виробництва), скороченням площі посівів, занепадом вотчинної мануфактури, підривом натурального характеру феодальних господарств.

Все це мало великий вплив на дальший розвиток економіки країни і владно вимагало радикальних соціально-економічних перетворень. Новий, капіталістичний уклад все рішучіше прокладав собі шлях і неминуче мав перемогти старий, відживаючий свій вік феодальний спосіб виробництва матеріальних благ.

Література

Борисенко В.Й. Курс української історії: з найдавніших часів до ХХ століття. – К., 1998. – 616 с.

Гончарук П.С. Історія України з найдавніших часів до початку ХХ століття. Курс лекцій. – К., 2005. – 528 с.

Гордуновський О.М. Розвиток промислового виробництва у поміщицьких господарствах правобережної України першої половини ХІХ ст.// Український історичний журнал. – 2000. - №1. – с. 61-71

Гуржій І.О. Боротьба селян і робітників України проти феодально-кріпосницького гніту (з 80-х років ХVІІІ ст. до 1861 р.). – К., 1958. – 167 с.

Гуржій І.О. Розвиток товарного виробництва і торгівлі на Україні (з кінця ХVІІІ ст. до 1861 року). – К., 1962. – 197 с.

Гуржій І.О. Розклад феодально-кріпосницької системи в сільському господарстві України першої половини ХІХ ст. – К., 1954. – 395 с.

Історія України: хрестоматія: Навчальний посібник. – К., 2005. – 415 с.

Історія Української РСР: у восьми томах десяти книгах. – Т.3. – К., 1978. – 606 с.

Кузьма О.Л. Чисельність та етносоціальний склад населення міст і містечок Правобережної України наприкінці ХVІІІ в першій половині ХІХ ст. // Історія в середніх та вищих навчальних закладах України. – 2006. – №2. – с. 17-21

Марахов Г.И. Социально-политическая борьба на Украине в 50-60-е годы ХІХ века: Монография. – К., 1981. – 160 с.

Мельник Л.Г. Технічний переворот на Україні у ХІХ ст.: Монографія. – К., 1972. – 238 с.

Мицик Ю.І. та ін. Історія України. – К., - 2000. – 247 с.

Остафійчук В.Ф. Історія України: сучасне бачення: навчальний посібник. – К., 2006. – 422 с.

Україна крізь віки: у 15-ти томах. Т.11. Кульчицький С.В. Україна між двома війнами (1921-1939 рр.). – К., 1999. – 337 с.

Хрестоматія з історії Української РСР: Т1. З найдавніших часів до кінця 50-х рр. ХІХ ст. – К., 1959. – 722 с.

Юрій М.Ф. Історія України: Навчальний посібник. – К.: Кондор, 2004. – 252 с.