Магнати та шляхта намагалися закріпачити селян на Лівобережжі. Ці землі освоювалися і заселялися завдяки широкій народній колонізації. Селяни "сиділи" в слободах і мали пільги на 25—ЗО років, сплачуючи натуральну та грошову ренти. Строки "волі" минали в кінці 20—30-х років XVII ст. і саме в цей час почалося посилення кріпосництва.

У відповідь зросла і набула масового характеру боротьба селян і козаків за землю, знищення кріпацтва, перетворен-ня їх на вільних землевласників.

У Закарпатській Україні феодальні повинності регла-ментувалися угорським загальнодержавним законодав-ством. У XVI ст. максимальна величина панщини станови-ла 52 дні із селянського господарства на рік. В основному це були будівельні роботи, охоронно-поштова служба, з дру-гої половини століття — праця у сільському господарстві. З поширенням фільварків у середині XVII ст. панщина досягла двох-трьох днів на тиждень.

На Буковині основою господарства залишалися селянські землі. За користування ними селяни платили натуральну та грошову ренти, державні податки на користь молдав-ського господаря і турецького султана.

Отже, протягом XVI — першої половини XVII ст. на українських землях відбулися істотні зміни в аграрних відносинах. Розширення внутрішнього та зовнішнього ринків призвело до формування й утвердження фільварко-вотпанщинної системи господарства. Зросло магнатсько-шляхетське землеволодіння. Завершилося юридичне за-кріпачення селян, які підпали в поземельну, особисту і су-дово-адміністративну залежність від феодалів. Найінтенсивніше ці процеси відбувалися в Галичині, Волині, Поділлі, північно-західних районах Київщини. В Наддніпрянській і Задніпрянській Україні, де вирувала народна колонізація, селяни були вільними, жили в слободах, залежність їх від феодала виявлялася у сплаті йому натуральної і грошової ренти. На цих землях формувалося козацьке землеволодіння як зародок землеволодіння фермерського типу. Наступ фео-далів на права селян, прагнення покріпачити все населення України зумовили зростання чисельності козацтва і поси-лення національно-визвольної боротьби українського на-роду, найвищою точкою якої стала Визвольна війна сере-дини XVII ст.

2. Сільське господарство України в роки другої світової війни

Для України друга світова війна почалася у вересні 1939 р. Згідно з пактом Молотова — Ріббентропа Радян-ський Союз зайняв західноукраїнські землі. В 1940 р. до Української РСР була приєднана Буковина. „Найпопулярнішим” заходом нової влади стала експропріація польських землевласників і обі-цянка перерозподілити між селянами їхні землі.

В тяжкі умови було поставлено сільське господарство. Більшість районів Західної та Правобережної України були швидко окуповані німецькими військами. Провести евакуацію чи зібрати урожай тут не встигли. В лівобе-режних областях почалося форсоване збирання хліба. До колгоспів були доведені високі норми здачі хліба. Праців-ники сільського господарства 15 схід них, областей Украї-ни до 10 жовтня вивезли на державні заготівельні пункти 143 249 тис. т зерна. План хлібоздачі був виконаний На 28,5 %. В цей самий час трудівники українського села здали державі багато тваринницької продукції. До 20 ве-ресня план поставок м’яса було виконано на 80,5 %, до 10 вересня план здачі молока — на 68,3 %, яєць —< на 58,4 %. Там, де це було можливо, все зерно збирали і здавали на заготівельні пункти, а там, де це було неможливо, його спа-лювали. Згоріли тисячі гектарів збіжжя. Знищували й ху-добу, сільськогосподарський реманент. По відношенню до України було застосовано тактику „спаленої землі”. Всі промислові підприємства, які могли б використати окупан-ти» знищувалися.

На кінець 1939 р. було конфісковано і перерозпо-ділено понад 2 млн га землі. Бідняцькі господарства звільня-лися від сплати податків. У тяжких умовах опинились гос-подарства заможних селян. Вони були обкладені високими податками.

Уже в 1940 р. виникли перші колгоспи. До середини 1941 р. було колективізовано близько 13 % селянських гос-подарств. Створено 182 машинно-тракторні станції, які об-слуговували понад 1,5 тис. колгоспів, а також індивідуальні господарства.

Насильницька колективізація призвела до соціальної напруги. Небажання галицьких і волинських селян всту-пати в колгоспи викликало репресії з боку влади. Репре-сіям піддавались насамперед заможні селяни.

Україна стала одним з основних районів СРСР з вироб-ництва зернових і технічних культур, продуктивного тварин-ництва, її сільське господарство давало третину союзного виробництва зерна і 60 % врожаю цукрових буряків. На-прикінці 30-х — на початку 40-х років значно розширилися посівні площі, поліпшилась їх структура, зросла врожайність сільськогосподарських культур 1940 р. урожайність зер-нових культур становила 12,4 ц/га і перевищувала рівень 1913 р. на 3 ц, соняшнику — відповідно 13,1 ц/га , картоплі — 101 ц/га і 22 ц. Однак погектарний збір цук-рових буряків був дещо нижчим: 158 ц/га в 1940 р. проти 167 ц/га в 1913 р.

Страхітлива жорстокість нацистської влади виявилася також у ставленні до міського населення та інтелігенції. Було різко обмежено надходження продуктів харчування в міста. У майбутньому німці планували перетворити Украї-ну на аграрну країну. Німеччині самій були потрібні ті продукти, що їх споживали українські міські мешканці. В результаті голод став звичайним явищем, а багато жителів міст змушені були перебиратися до села. Київ, наприклад, втратив більше 60 % жителів. Населення Харкова, яке на початку німецької окупації становило 700 тис., зменшилося на 230 тис. чоловік.

Німці зберегли колгоспи під своїм наглядом, у дещо зміненій формі та під іншою назвою? Так українські селя-ни швидко втратили надію на те, що новий режим ліквідує колгоспи. Вони змушені були тяжко працювати на своїх нових поневолювачів. 85 % усього постачання Німеччини продуктами з окупованих радянських територій припада-ло на Україну.

Тільки протягом 1943—1944 рр. окупанти вивезли з України до Німеччини: 9 млн т зерна, 622 тис. т м’ясних продуктів, 950 тис. т олії, 108 тис. т